Теорія і практика викладання української мови як іноземної

Дослідження зосереджено на пропонуванні нових підходів до викладання та вивчення української мови як іноземної. Розроблення теоретичних та методологічних засад викладання української мови як іноземної (УМІ) стало особливо інтенсивним з набуттям українською мовою статусу державної. Першим етапом цього тривкого лінгводидактичного процесу стала підготовка низки підручників та навчальних посібників, підготовлених викладачами провідних вищих навчальних закладів України; наступний етап стосувався теоретичної площини шляхом розширення обсягу спеціалізованих наукових публікацій, котрі досліджували різні аспекти викладання української мови як іноземної.

Аналіз останніх публікацій, присвячених напрямку дослідження УМІ, показав, що мотивація вивчення української мови як іноземної значно розширилася: раніше іноземні студенти, які навчалися в українських навчальних закладах, вивчали українську мову переважно як засіб-посередник для інструктування та навчання. Під час повномасштабної війни в Україні мотивація до опанування української мови переорієнтована на пильну увагу до української мови та культури загалом. Ширша авдиторія бажаючих вивчати українську мову як іноземну у всьому світі вимагала переходу до пошуку нових інтерактивних методів, зокрема: мобільні додатки для вивчення української мови, безкоштовні онлайн-курси, інтернет-платформи, вебсайти, канали YouTube, тощо. Штучний інтелект також проклав собі шлях у процес викладання УМІ.

Головна мета цього дослідження – показати, що сфера викладання англійської мови як іноземної суттєво виграє від застосування ‘корпуснобазованого’, ‘ужитковобазованого’ та ‘конструкційнобазованого’ підходів, які широко практикуються у цій сфері, але залишаються здебільшого не застосованими до викладання української мови як іноземної. Ці підходи використовують потенціал таких дисциплін, як корпусна лінгвістика та її підгалузей корпуснобазованих зіставних досліджень та вивчення мови на основі корпусних даних, а також конструкційна граматика з її успішними теоретичними відгалуженнями – ужитковобазована граматика конструкцій та конструкційна граматика педагогічного спрямування. Вивчення іноземної мови/другої мови означає вивчення мовно-специфічних та автентичних  іншомовних конструкцій; особливу увагу належить приділяти найчастішим  іншомовним конструкціям, оскільки частотні конструкції відображають усталені лінгвістичні одиниці та сприяють процесу засвоєння іноземної мови.

Практична частина дослідження базується на реченнях, які містять нефінітні конструкції з інфінітивом, що функціонують як комплемент, та широко вивчаються в англійській мові, проте не отримують достатньо уваги в українській мові. Це зумовлено тим, що англійські підтипи таких конструкцій, які відображають ‘перцептивні’ та ‘дезиративні’ події, передаються українською мовою за допомогою підрядних речень. Однак, проведений аналіз засвідчив, що конструкції, які відображають маніпулятивні події (‘каузативний’ та ‘пермісивний’ підтипи), мають прямі українські еквіваленти. Фокусом уваги стали каузативні конструкції. Укладено список синонімічних предикатів, що доповнюються комплементом у формі нефінітної  конструкції з інфінітивом. Їхню частоту та особливості вживання було досліджено за допомогою корпусу ГРАК (Генерального Регіонального Анотованого Корпусу). Крім того, було застосовано паралельні корпуси (ParaRook||EN-UK), які базуються у ГРАКу, а також використано автоматичний Web-корпус PAWUC. Приклад практичного аналізу ефективно проілюстрував переваги поєднання ‘корпуснобазованого’, ‘ужитковобазованого’ та ‘конструкційнобазованого’ підходів, а також окреслив потенціал їхнього застосування для розроблення навчальних матеріалів для вивчення української мови як іноземної.

Ключові слова: конструкція з нефінітним комплементом,  корпуснобазований аналіз, ужитковобазована граматика конструкцій, частота вживання, викладання на засадах конструкційної граматики, українська мова як іноземна.