МІФ ПРО КУЛЬТУРНОГО ГЕРОЯ: ФРАНКОВА ПАРАДИГМА

Анотація

У статті досліджується функціонування авторської моделі міфу про культурного
героя, місія якого закодована в питомо Франківській ідеї суспільної праці заради
(добра) рідного народу. Вона виявляється на рівні внутрітекстової множинності
роману І. Франка “Лель і Полель”, зокрема: драми Ю. Словацького “Лілла Венеда”,
міфу про близнюків та суголосних із романом творів письменника – повісті “Петрії і
Довбущуки” й оповідання “Хома із серцем і Хома без серця”.
Аналіз міфологічної структури здійснюється крізь призму засадничого для
Франкової парадигми мислення принципу дуальності, вираженого в архетипі
двійництва. Попри наявність у Франковому тексті усіх необхідних складових (зв’язок
із надприродними силами, процес ініціації та випробування (подвиги)), міф про
культурного героя залишається незреалізованим. З погляду текстуального аналізу –
внаслідок внутрішньої роздвоєності центрального персонажа. З погляду аналітичної
психології – через незавершеність процесу індивідуації, а відтак осягнення цілісної
особистості (самості) на підсвідомому рівні самого Франка, що символічною мовою
міфу передбачало подолання архетипу тіні і поєднання з архетипом аніми.
Ключові слова: міф про культурного героя, мономіф, принцип дуальності, міф про
близнюків, цілісність, роздвоєння, архетип аніми, архетип тіні.