ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СТАРОУКРАЇНСЬКИХ НАЗВ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНОГО ЛАНДШАФТУ ЗА РОЗТАШУВАННЯМ

Анотація

Географічна лексика – невід’ємна та одна з найдавніших частин лексикону кожної мови, зокрема української. Її наукова інформативність важлива не тільки для лінгвістів, а й для істориків, етнографів та ін., адже в ній прихована історія матеріальної і духовної культури народу. Дослідження еволюції географічної лексики за тривалий період її становлення дає змогу краще зрозуміти і пояснити її сучасний стан, а пам’ятки мови, безперечно, є вагомим підґрунтям для дослідження мови на різних часових зрізах.

Методом зіставлення спільних і відмінних рис в українській мові різних часових зрізів,  вияву змін у семантиці із залученням свідчень інших мов на матеріалі пам’яток української мови (переважно офіційно-ділового стилю) XVI-XVIII cт. у пропонованій статті проаналізовано історію розвитку назв земельних угідь у межах лексико-семантичної групи „Загальні назви природного ландшафту”, які формують окрему лексико-семантичну підгрупу за ʻрозташуванням’: берегъ, брегъ, заборє, забродє, замежокъ, застѣнокъ, околичности, прилеглости, приналежности, принадлежности, принадлежитости, островъ, островокъ, островець.

Під час дослідження цієї лексико-семантичної підгрупи  вдалося виявити особливості географічної лексики як тематичної групи, визначити її структуру та внутрішні системні зв’язки, засвідчити збереження давньої географічної лексики в сучасній українській літературній мові та в діалектах, адже саме в діалектах можна віднайти сліди колишніх лексичних, семантичних і словотворчих зв’язків. Зафіксовані діалектні слова часто зникають під впливом літературної мови чи втрачають свою специфіку, а діалектологія й історія мови тісно переплетені та доповнюють одна одну.

Ключові слова: лексико-семантична підгрупа, географічна лексика, пам’ятки, діалекти, складене найменування, об’єкти природного ландшафту, ілюстративний матеріал.