Інтерпретація фольклорного образу відьми в українській літературі ХІХ століття

Анотація

Тема відьомства, широко репрезентована у фольклорі, стала вдячним матеріа­лом для художньої літератури. Відбулося це порівняно недавно, головно з того часу, коли розпочалися серйозні дослідження цього своєрідного пласту україн­сько­го фолькло­ру. Сформовані упродовж багатьох століть, оповиті буйною та яскравою фанта­­зією, на­род­­ні уявлення про відьму ніби виплеснулись на сторінки етногра­фіч­них альма­на­хів та спеціальних наукових розвідок. Так було покладено початок  опра­цю­ва­нню у крас­ному письменстві зовсім нової теми, табуйованої аж до ХIХ ст. Українська літера­тура придбала живий і цікавий образ відьми, причому письмен­ни­ки, створивши його, майже сліпо йшли за розповідями бувальців чи користувалися науко­ви­ми джере­ла­ми. У літе­ра­ту­рі відбився загальний погляд на постать відьми, позна­чений подвійністю спри­йман­ня: перше, на­ро­джене страхом перед таємничим і мало зрозумілим світом походження відь­ми, її взаємин з нечистою силою; друге, мож­ливо, похідне від першо­го, спричинене щирим гумористичним замилуванням, іронією, відвертим не­сприй­нят­­тям усерйоз усього, що було овіяне демо­но­ло­гіч­ними уявлен­ня­ми. Причи­ною такого бурхли­во­го розвитку образу стало своєрід­не роз­пру­жен­ня стис­не­­ного віками люд­сько­го бажання пізнати світ у всіх його про­явах. Звідси таке засилля різноманітних свідчень про природу відьми, такий різнобій у тлумаченні цього обра­зу жінки-демо­на. Те, що заборонялося навіть зга­ду­­ва­ти, стало пред­ме­том художнього змалювання. Перед читачем розкрилася оригі­наль­на карти­на світу простих смертних та фантас­тич­них істот, здатних своїм над­знан­ням змінювати людські долі.