Становлення моделі української культурно-історич­ної школи у фольклористиці

Ярослав ГАРАСИМ

Анотація


Гортаючи сторінки історії світової гуманітарної науки, ми ще раз переко­ну­ємось, яко­го масштабного резонансу досягла у ми­нулому сторіччі культурно-історична шко­ла як одна з найбільш со­лідних наукових теорій інтерпретації процесу сло­вес­ної твор­чос­ті. Але водночас нас не може не занепокоїти той факт, що серед іменного реєстру адеп­тів цієї наукової фольклористичної та літературознавчої школи до останнього часу фактич­но не було знай­дено місця для українських діячів філологічної науки. Хоча, як ще у 1925 р. слушно зауважив Леонід Білецький, котрий почав сис­тематично осмислюва­ти на­уко­во-методологічні основи нашого літерату­рознавства та фольк­ло­рис­тики, необ­хід­но вивчати історію української науки за її внеском у світову теоре­тич­ну думку, тобто "на перше місце висунути ідеї та методологічні принципи україн­сь­ких учених, з’ясувати їх зна­чін­ня не лише в україн­ській науці, але взагалі, й цим дати зрозуміти молодим сучасним і майбутнім ученим, що перш аніж наслі­ду­ва­ти західноєвропейські ідеї, треба конче за­гля­ну­ти в нашу наукову скарбницю, яка ці ідеї перетворила україн­ським генієм чи талантом, ви­до­бу­ла звідтам своєрідну науково-ідей­ну іскру, яка, може, й краще освітила темряву науко­вої праці, кот­ру молодше покоління не так добре знає"

Повний текст:

PDF

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.