ДИТИНОЦЕНТРИЗМ – ПЕДАГОГІКА ДИТИНИ ЯК HUMANUM

Анотація

Досліджено особливості інтерпретації феномену дитинства. Встановлено, що сучасні дослідники дитинства інтерпретують його здебільшого через традиційні академічні дискурси, що полягають у поділі дитинства поміж психологією, соціологією та антропологією. Розкрито особливості міждисциплінарного підходу у процесі дослідження дитинства, яке стосується інтегрованої методології вивчення проблем, пов’язаних із життям дітей та їх захистом, що, у свою чергу, формує сучасне трактування «дитини в контексті».

Ця візія дитинства дозволяє розглядати його, як один з пріоритетів державної політики у багатьох країнах світу. Дослідженням обґрунтовано ідею про те, що проблема дитинства у сучасних суспільних науках досить часто визначається як напрям, що значною мірою полягає у традиційному теоретизуванні та визнанні великої кількості засобів суспільного конструювання та реконструювання дитинства залежно від часу та місця, віку та статі, етнічних та релігійних відмінностей тощо. Досліджено поняття «дитина», яке стосується «недорослої», «незрілої» особистості; в той же час поняття «дитинство» є більш загальним та абстрактним і свідчить про статус тих, кого називають недорослими. Зокрема окреслено, що дорослість можна визначити через фізичну або сексуальну зрілість, інколи через правову дієздатність. Можемо констатувати, що термін «дитинство» зосереджується головним чином на стані буття дитини, не маючи відношення до окремо взятої дитини; він передбачає наявність відмінної, окремої, фундаментально іншої суспільної категорії – «дитинства».

Однак найскладнішим завданням залишається з’ясування того, наскільки переломні етапи суспільного життя, зміни й тенденції належать до дослідницького поля та академічного дискурсу дитинства, і наскільки вони відображають та характеризують закономірності розвитку суспільних наук, а також парадигмальні зміни в педагогіці.

Ключові слова: дитина, дитинство, дитиноцентризм, педоцентризм, педологія.