ПЕРЕДБАЧЕННЯ ЕПОХИ «ПОСТПРАВДИ» В ЕСЕЇ ХАННИ АРЕНДТ «ІСТИНА І ПОЛІТИКА»

Анотація

У статті зроблено спробу проаналізувати есей Ханни Арендт «Істина і політика» і актуалізувати його ідеї в контексті епохи «постправди» та «фейкових новин». Арендт вперше опублікувала текст 1967 року в журналі «New Yorker» як відповідь на бурхливу дискусію навколо її книги «Айхман у Єрусалимі. Репортаж про банальність зла».

 Арендт категорично протиставляє істину і політику. Авторка веде мову про раціональну (філософську, математичну) та фактичну істини. Якщо першу людина пізнає за допомогою власного розуму як філософ чи науковець, то друга – це насамперед події і вчинки, які мають випадковий і непередбачуваний характер. Політика становить найбільшу загрозу саме для фактичної істини, адже її найважче передбачити чи конт­ролювати. У тоталітарних державах із найбільшою нетерпимістю ставились до згадки заборонених фактів, тоді як шкідливі ідеї у певних дозах і під «правильним» ракурсом толерувались. І раціональна, і фактична істини, на думку Арендт, аполітичні за своє природою, адже незалежні від громадської думки, яка є суттю політики. Тому один із найефективніших методів боротьби із ними – стирання розмежувальної лінії між фактом та опінією.

Ця тактика, на наш погляд, є однією із основних в епоху «постправди». Ясна річ, протилежністю факту є не опінія, а зумисна брехня. Політично вмотивована неправда небезпечна тим, що стосується багатьох. Традиційна брехня була пов’язана із приховуванням, тоді як модерна – не лише втаємничує, але й руйнує, зокрема й фізично. Брехня є формою насильства, її мета – зміна світу. Результатом її систематичного застосування є особливий цинізм, відмова від категорій «істина – брехня», що призводить до втрати відчуття реальності. Утім, навіть найбільш ефективна брехня ніколи не зможе адекватно замінити істини, з її допомогою не вдасться збудувати чогось реального, а лише примножити штучне та ілюзорне. Тому політики мають змиритись із тим, що їхня перемога над істиною може бути лише тимчасовою, і натомість – всіляко культивувати інституції, де плекають істину – суди, університети та мас-медіа.

У статті також зроблено акцент на тому, що поняття «постправда» та «фейкові новини» не варто вважати релевантними категоріями для опису інформаційної реальності, бо від них немає жодної епістемологічної користі, а лише політичний ефект. Натомість, варто повернутись до традиційних понять, які Арендт використовує у своєму есеї, – істина, брехня, факти.

Ключові слова: істина, брехня, політика, постправда, фейкові новини, опінія, Ханна Арендт.