ДО ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТТЯ “ГЕОГРАФІЧНА АДАПТИВНІСТЬ”

Анотація

З’ясовано актуальність дослідження поняття “географічна адаптивність” (геоадаптивність), яка зумовлена недостатньо опрацьованою в географічних текстах проблемою термінологізації процесів пристосування соціоприродних систем до довкілля. Концептуальним об’єктом дослідження обрано поняття “адаптивність” та географічні контексти його вжитку. Розкрито мету дослідження, яка полягає в означенні поняття “геоадаптивність”, з’ясуванні напрямів його концептуалізації. Еволюцію змісту поняття “геоадаптивність” простежено від концепції географічного детермінізму Античності до системної методології сучасної науки. 

Із використанням методу лексико-семантичного поля проаналізовано синонімний, антонімний та опосередковано асоціятивний ряди поняття “адаптивність”, що представлені і питомими термінами, і чужомовними запозиками. Наголошено на нечіткості (розмитості) понять на означування здатності пристосування соціоприродних систем до мінливих зовнішніх умов. Висновано, що різнотлумачення процесів адаптивності зумовлює потребу запровадження і концептуалізації поняття “геоадаптивність”.

Запропоновано перший варіант дефініції поняття “геоадаптивність” як здатність природно-суспільних систем пристосовуватися до структурних і функційних змін, що забезпечують збереженість та ефективність їх функціювання. Акцентовано, що адаптивність геосистеми є наслідком її самоорганізації.

Наведено приклади суспільно-географічної концептуалізації поняття “геоадаптивність”. Зокрема, розкрито сутність концепції відповідності просторової структури обласної системи розселення до просторової структури обласного господарського комплексу та її розширення на геопросторову організацію інших сфер життєдіяльності людини. Наголошено на зростанні гнучкості суспільних геосистем у процесі технологійного розвитку виробництва, цифровізації усіх сфер життя. Виявлено, що в умовах глобалізації суспільних процесів відповідником терміносполуки гнучка територіальна організація стає географічна диверсифікація. Наголошено на потребі географічної концептуалізації поняття “стійкий (збалансований, рівноважний, життєздатний, самопідтримуваний) розвиток” на засадах системної взаємодії соціуму, природи та економіки.

Щоб усунути нечіткість поняття “геоадаптивність”, визначено такі напрями його подальшої логічної, лінґвістичної та математико-статистичної формалізації: логічне упорядкування за допомогою поняттєво-термінних систем, кодифікація термінів у словниках, використання індексного методу для визначення відносної зміни явищ, зображених взаємопов’язаними показниками. Висновано, що змістове узагальнення процесів пристосування геосистем до мінливих умов довкілля та зміни внутрішньокомпонентних взаємовідношень через запровадження поняття “геоадаптивність”, важливе і в теоретичному сенсі (гіпотеза адаптивної географії), і в прикладних наукових дослідженнях.