Українські реакції на Голодомор 1932–33 рр. у міжвоєнній Европі: нові знахідки і джерела

Анотація

Стаття аналізує міжнародний контекст “зусиль з надання допомоги”

змушеному голодувати населенню України з урахуванням ситуації

радянсько-німецько-польського трикутника початку 1930-х рр. Ев-

ропейські держави сповідували політику мовчання або навіть запе-

речення, керуючись низкою мотивів, але сталим лишалося прагнення

підтримувати дружні стосунки з Радянським Союзом. Надзвичайно

важливим для розуміння цілей Сталіна, що він їх ставив під час Ве-

ликого Голоду, є розгляд політичної й військової стратегії Радянського

Союзу. На 1932–33 рр. у Кремля була відчутно сильніша позиція на

міжнародній арені, ніж в перше десятиліття Радянського Союзу, і саме

в цей час Сталін вирішив перетворити Україну на “справжню форте-

цю” і “зразкову радянську республіку”.

Політика Сталіна мала на меті поділити европейські країни й готу-

ватися до війни підваженням рішень Паризької мирної конференції

і розбудовою Червоної Армії. Ціна потенційного радянсько-польсько-

го союзу була висока: Польща припинила цікавитися “внутрішніми

справами СРСР”. Тож Польща реаґувала на Голодомор мовчанням і не

підтримувала зусиль з надання допомоги. Та поміч, що все ж була,

ґрунтувалася на принципі “свій до свого”: німці — німцям в СРСР, ме-

ноніти — менонітам, квакери — квакерам, євреї — євреям. Це стало

приводом репресій проти національних груп після того, як Кремль

оголосив, що сам факт допомоги був доказом “контрреволюційної”

і “шпигунської” діяльности. Підтримати українців намагалися галиць-

кі організації, а на міжнародному рівні — Міжконфесійний та міжет-нічний комітет допомоги жертвам Голоду в СРСР, що його заснував

кардинал Теодор Іннітцер з Відня спільно з митрополитом Андреєм

Шептицьким і головним рабином Відня Давидом Фойхтванґом.

Ключові слова: Голодомор, міжвоєнна Европа, Україна, національні

меншини, Сталін, Гітлер, Пілсудський, міжнародні відносини, радян-

ська історія.