УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРСОНАЛІЗМ ТА ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ ОЛЕКСАНДРА КУЛЬЧИЦЬКОГО

Анотація

Виявлено обумовленість взаємозв’язку змісту персоналізму та філо-
софії релігії Кульчицького релігійно-філософським характером його
загальної концепції людини.
Пошуки філософської концепції людини приводять О. Кульчицького
до переконання у персоналізмі як адекватному методі усвідомлення
людської суті взагалі та «української людини» зокрема. До своєї осно-
вної філософської концепції людини, сформованої в «Основі філософії і
філософічних наук», О. Кульчицький долучив аналіз українських етноп-
сихологічних та історично-культурних складників у іншій своїй праці
«Український персоналізм, філософська й етнопсихологічна синтеза».
Останні складники концепції людини О. Кульчицький власне і дають
підстави вважати його персоналізм – «українським персоналізмом».
Теоретичні  та  методологічні  засади  вищезгаданих  досліджень
О. Кульчицького, в яких він найбільш повно викладає свою концепцію
українського персоналізму, формувались під впливом структурної
психології німецьких психологів Штерна і Лерша, а у філософській
площині – М. Шеллера, А. Бергсона, М. Гартмана, Е. Муньє. Проте,
не зважаючи на весь цей  вплив модерних філософів основними дже-
релами філософських поглядів українського вченого стали філософія
І. Канта та вчення Г. Сковороди.
З концепцією «українського персоналізму» О. Кульчицького невипад-
ково органічно пов’язана і його концепції «феноменологічної філософії
релігії». Це необхідно виходить вже з того, що найбільш характерних
рис «української людини» (з якою вчений, безумовно, ототожнював і
себе) він відносить її особливу, підвищену релігійність, обумовлену
спадщиною світоглядної ментальності українців. Релігійність, як
і релігія загалом, на думку Кульчицького, є найвищими вартостя-
ми в структурі духовності людини, що переходить до неї разом із
життям  і підлягає наступному персоналістичному саморозвитку.
З останнього цілком закономірно виходить чому свою інтерпрета-
цію філософії релігії О. Кульчицький викладає в межах розгляду ним
проблем соціальної аксіології. З цим органічно пов’язане таке його «звужене» визначення філософії релігії, яке, по суті, ототожнює її
з такою особливою релігієзнавчою «ділянкою» аксіології й водночас
окремою складовою частиною дисциплінарної структури філософії
релігії, як аксіологія релігії.
У свою чергу, під впливом феноменології М. Шеллера аксіологічну про-
блематику філософії релігії О. Кульчицький розглядає, послуговуючись
феноменологічним методом, й відповідно неодноразово визначає свою
філософію релігії, як феноменологічну філософію релігії», обґрунтову-
ючи останню назву відповідними поясненнями. На феноменологічний
підхід спирається, як пояснення О. Кульчицького суті й змісту релі-
гійних переживань, так й осмислення релігії в цілому як відношення
«людина-Бог». Як зазначає з цього приводу вчений, феноменологічний
аналіз цього переживання й відношення дозволяє стверджувати, що
у релігійному переживанні йдеться, без сумніву, про переживання вар-
тості до того ж, безумовно, великої і величної вартості.
Таким чином, свій феноменологічний аналіз релігії, як вищої (релігій-
ної) вартості О. Кульчицький необхідно пов’язує з персоналізмом. При
цьому він констатує безумовну реальність існування надприродного
об’єкта релігії (релігійної віри) – Бога як трансцендентного персональ-
ного буття – «Божественної реальності». На прикладі останнього
цілком очевидно, що під «філософією релігії» О. Кульчицький розуміє
таку її частину (у широкому розумінні), як релігійна філософія, голо-
вним призначенням якої є конструктивне завдання теоретичного
обґрунтування релігії та критичне – боротьба з атеїзмом і його
спростування.
Ключові слова: О. Кульчицький, український персоналізм, феноменологія,
філософія релігії, концепція людини.