Як живе і народжується пісня

Анотація

Ні в стрілецьких, ні в упівських співаниках, ані в жодній поетичній антології тексту цієї пісні я не знайшов. Не знаю чим це пояснити, адже в моїх краях – в околицях стародавнього Галича вона була надзвичайно популярною. Її співали на усіх святах і весіллях навіть у радянські часи. Вже тоді, коли весільна гостина набувала свого піднесеного настрою, досить було, щоб хтось бодай тихим голосом затягнув «Як-рі-чку-у-у-...», то кожен втрачав контроль над внутрішнім страхом, і оптимістично-трагічна мелодія, немов потужна ораторія, пливла селом... Співаючи, вже ніхто не боявся, що завтра опер-уповноважений із району складатиме список співаків. Пригадую, що й мою душу, здається, 1968-ого, а, може, 67-ого року не оминула повістка прибути у вікторівську сільраду, де мене чекав районний представник відповідної служби. Я тоді – студент Львівського університету, перебуваючи у рідному селі на канікулах, потрапив на проводи в армію Василя Харуна чи, як у селі його називали, Василя Гані Харунчиної. Мої друзі Мирось Бережук, Ромко Мицик та інші вікторівські хлопці, з якими я тоді був, таких повісток не мали. Мені «світила» втрата студентського квитка, тобто відрахування з університету, а їм – робітникам – втратити місце важкої праці на цемзаводі чи ще десь не загрожувало.