Теорія і практика викладання української мови як іноземної

Статтю присвячено аналізу значення та смислів метафори, що позначає слова, які вони передають у своїй дослівній формі. Стверджується, що в метафорі певні слова набувають нового, або, як його іноді називають, «розширеного» значення, яке виникає в контексті та імпліцитно відокремлюється від нього. Зазначається, що метафора забезпечує адекватне розуміння змісту тексту, так само, як і слова в первинному значенні. Виокремлено ключове поняття самої метафори, яку можна уявити як свідоме перенесення назви єдиної думки в іншу сферу – до іншого поняття. У статті наголошено на тому, що саме, термін метафора, у загальному розумінні, розглядається не як певний феномен мови, а як одна з конституційних умов існування мови метафори, як одна з найфундаментальніших форм людського мислення, як принцип менталітету, який лежить поза мовою і потребує усебічного лінгвістичного аналізу. Доведено, що метафора як втілення прихованих смислів, є символічною мовою людського спілкування,один із важливих засобів у художньому дискурсі, є сполучною ланкою між різними семантичними просторами (у когнітивному аспекті). Метафора у тексті акумулює великий заряд суб’єктивного сприйняття індивідуального ставлення, особистісної системи цінностей тощо. Аргументовано, що метафора не обмежується лише сферою мови, тобто галуззю слів: самі процеси людського мислення, значною мірою, є метафоричними. Метафори, як мовні вираження, стають можливими лише завдяки наявності метафор у концептуальній системі людини, тому метафора функціонує у професійному дискурсі як живий організм, який має властивості спадковості та мінливості, взаємодіє із середовищем, тобто «розвивається» і «виживає» нарівні з іншими метафорами. Зосереджено увагу на тому, що метафора несе в собі той когнітивний зміст, який хоче передати автор, оскільки реципієнт має вловити його і лише тоді він зрозуміє закодовані імпліцитні повідомлення. Висунуто ідею того, що для розуміння механізму «породження» метафоричних смислів, необхідно збагнути, що метафора — це певна сукупність смислів, яка вказує на групу предметів, явищ, дій за загальною ознакою іншої номінації, подібної до цього класу, предметів чи осіб. Таким чином, у процесі метафоризації, ми отримуємо все нові й нові смисли, де метафора створює назви у мові, які здатні ідентифікувати наявні об’єкти та поняття. Наголошено на важливості виявлення закономірностей транспонування понять, значень з однієї сфери в іншу, що відображається у зміні смислів слів – термінів. Таким чином, згідно з класичним розумінням метафори, це семантична трансформація, у процесі якої, образ, сформований стосовно одного класу предметів, застосовується до іншого класу або до іншого представника класу. Акцентовано на тому, що для повноцінного розуміння метафори слова її належить розглядати не у просторі значень, а у сфері генерованих смислів. Зроблено висновок про те, що метафора, як когнітивний феномен, є найважливішим інструментом самопізнання та пізнання світу, як найефективніший засіб прагматичного впливу на реципієнта. Підсумовано, що подальший аналіз метафори, як когнітивного та міжкультурного феномену, має подальші перспективи для досліджень у семантиці (семасіології), термінології, інваріантології та прикладній лінгвістиці, адже метафора несе в собі когнітивний смисл, який автор хоче передати, а одержувач сприйняти, тому такий механізм досягається розумінням внутрішнього потенціалу мови. Ключові слова: метафора, дослівна метафора, «стерта метафора, значення, смисли, перефраз, метафора когнітивного змісту, закодована метафора.