ВИВЧЕННЯ ОБРАЗНОЇ ЛЕКСИКИ В КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ (на прикладі образу серця)

Анотація

У статті схарактеризовано лексему серце як один із ключових образів української лінгвокультури, з яким необхідно ознайомитися студентам-іноземцям, зокрема майбутнім філологам. На основі поетичного дискурсу ХІХ століття виокремлено основні смислові центри образу серця в українському мовному просторі – серце як внутрішня людина і серце як простір. Визначено диференціацію у межах кожного смислового центру. У межах смислового центру серце як внутрішня людина виокремлено два смисли – серце як біологічна сутність (фізіологічні характеристики) і серце як духовна сутність (моральні характеристики). Серед основних смислів, які формують смисловий центр серце як простір, виокремлено смисли серце як внутрішній світ людини (дім, тайник), серце як духовний простір (рай, храм), серце як вмістилище емоцій і почуттів (вмістище любові, надій).
Окреслено ключові образні схеми, що формують українську лінгвокультурну константу серце. Описано образну схему «серце – вмістилище», яка умовно формує три змістові рамки, пов’язані градаційними відношеннями: великий (невизначеного розміру), середній, малий. Образну схему орієнтації розглянуто як розміщення сем на емпіричній осі (орієнтація вгору (позитивні емоції – потепління в серці); орієнтація вниз (негативні емоції – похолодання на серці); орієнтація центр (серце – центр, середина)). Схарактеризовано образні схеми “частина/ ціле”, “суб’єкт / об’єкт” та “поверхня”.
Запропоновано види вправ і робіт для засвоєння образної лексики у курсі української мови як іноземної, зокрема вправи на розвиток образно-асоціативного мислення, набуття навичок контекстуального аналізу, вміння розпізнавати і правильно інтерпретувати слова-образи.
Ключові слова: образна лексика, словообраз серця, смисл, українська лінгвокультура, українська мова як іноземна.