ОЛЕКСАНДР КАРПЕНКО В ІНСТИТУТІ СУСПІЛЬНИХ НАУК : ФОРМУВАННЯ НАУКОВЦЯ (1952–1960)

Анотація

У статті проналізовано наукову і науково-організаційну діяльність Олександра Юхимовича Карпенка (1921–2013) – відомого українського історика, педагога, краєзнавця. Вісім років праці в Інституті суспільних наук АН УРСР (1952–1960) – це період формування і становлення Олександра Карпенка як історика-дослідника, науковця. Працю відомого історика в Інституті поділено хронологічно на два етапи: 1) 1952–1956; 2) 1956–1960. Перший період характеризувався передусім багатогранною науковою діяльністю: а) у лютому 1953 р. захищено дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему: “Селянські повстання у Львівському воєводстві в 1932–1933 рр.” в Інституті історії АН УРСР; б) на основі матеріялів зазначеної дисертації підготовлено монографію “Селянські повстання в Польщі в 1932–1933 рр.” (1955); в) надруковано сім статтей у наукових журналах і підготовано до друку п’ять статтей та ін. Позитивними були відгуки директорів Інституту – О. Нестеренка та І. Крип’якевича про наукову і науково-організаційну діяльність молодого дослідника на посадах ученого секретаря Інституту суспільних наук АН УРСР, старшого наукового співробітника відділу нової історії, члена Наукової ради Інституту та ін. Другий період (1956–1960) був набагато складнішим для О. Карпенка, адже він вперше відчув тиск тоталітарної системи на гуманітарну науку в УРСР. Його виступ на науковій конференції 1956 р., статті, присвячені утворенню ЗУНР, викликали особливе занепокоєння в ідеологів гуманітарної науки, нищівну критику з боку партійної номенклатури. Зрештою ці обставини змусили покинути працю в Інституті суспільних наук у 1960 р. Стаття написана, в основному, на матеріялах особової справи О. Карпенка, що зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.