ЗАГОЛОВОК ЯК ОНОМАСТИЧНИЙ ЗНАК ОСОБЛИВОГО ТИПУ

Анотація

Розглядаючи вживання заголовків, зокрема, заголовків-двоскладових речень
(взятих для більшої ілюстративності) у синтагматичному ланцюжку слів у реченнях
інших функціональних стилів і розуміючи синтагматичні відношення як відношення
між елементами одного рангу, слід визнати, що заголовки-двоскладові речення в
оточенні лексичних одиниць – речень тексту також є своєрідними “словами”, тобто 

функціональними еквівалентами слова. У цьому випадку заголовки-речення, завдяки
своїй референції (направленості на текст), отримують явно не виражене, імпліцитне
значення субстанціональності, яке супроводжується нейтралізацією вербальних
категорій і втратою предикативності. При цьому заголовкова конструкція втрачає
також інтонацію завершеності, притаманну їй в автономній позиції перед текстом.
Заголовок як ономастичний знак має такі характеристики узуальної одиниці: 1) точне
відтворення; 2) парадигматично зумовлену сполучуваність; 3) експліцитно
не виражену категорію предметності.
Ключові слова: заголовок, ономастичний знак, парадигматика, номінативна
функція, функціональна транспозиція, категорія предметності, функціональна власна
назва.