Літературне життя народної балади "Ой, не ходи, Грицю". Проблема олітературнення сюжету і жанру

Марта ДАХ

Анотація


Тема любові і зради є вічною. Нерозділене кохання – це завжди людська тра­ге­дія. Може, тому така популярна балада "Ой не ходи, Грицю", в якій дівчина отруює коханого за те, що любить двох, не бажаючи віддати його суперниці. Подібні сюжети відомі й у ін­ших народів (Геракл і Деяніра, Трістан та Ізольда та ін.).

Авторство балади "Ой не ходи, Грицю" приписують Марусі Чурай, легендарній україн­­­ській піснетворці середини XVII ст., вважаючи цю пісню автобіографічною. Ще у ми­нулому столітті точилися дискусії: Маруся Чурай – це історія чи ле­ген­да? І зовсім недавно Л. Кауфман доводив, що Маруся Чурай існувала, а Г. Нудьга йому за­пе­ре­чу­вав, твер­див, що такої постаті не було, вважав її літературною ле­ген­дою, яку ство­рив А. Шахов­сь­кой. Про цю дівчину немає жодних доку­мен­таль­них відомос­тей, не зафіксовано ніяких фольклорних переказів, вона є своєрідним обра­зом-симво­лом, уособленням української жінки – творця народної поезії. Балада про от­руєн­ня Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літера­тур­них обробок у різних жан­рах – літературної балади ("Чарівниця" Боровиковського, "Ко­ло гаю в чистім полі" Т. Шев­­ченка, "Розмай" С. Руданського), драми ("Чари" К. То­по­лі, "Ма­­руся Чу­рай" Г. Бора­ков­ського, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Ста­ри­ць­кого), дра­ма­тич­ної поеми ("Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дів­чина з легенди" Л. За­баш­­ти), повісті ("В неділю рано зілля копала" О. Ко­би­лянсь­кої), історичного роману у віршах ("Ма­руся Чурай" Ліни Костенко).


Повний текст:

PDF

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.