СПРОБА САМОГУБСТВА ЯК КВАЛІФІКУЮЧА ОЗНАКА В ЗАКОНОДАВСТВІ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА (Ч. 3 СТ. 190А, Ч. 3 СТ. 207 ТА Ч. 3 СТ. 352 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА)

Aneta Michalska-Warias

Анотація


Проаналізовано ті злочини, передбачені Кримінальним кодексом Республіки Польща, які мають кваліфіковані склади, виділені за спробою самогубства потерпілого внаслідок попереднього суспільно небезпечного діяння суб’єкта злочину.
У польському кримінальному законодавстві є три випадки, коли поведінка зловмис­ника призводить до спроби самогубства потерпілого. Перший історично пов’язаний із неналежним поводженням (відомий з часу прийняття Кримінального кодексу 1969 р.) і закріплений у ст. 207 зараз чинного Кримінального кодексу 1997 р.
Другим випадком в аналізованій групі злочинів, уперше запровадженим у польську кримінально-правову систему Кримінальним кодексом 1997 р., є неналежне повод­ження з підлеглим солдатом, передбачене в ст. 352 КК РП. Третій і останній злочин, кваліфікований за ознакою спроби самогубства, закріплений у ст. 190а, якою КК РП був доповнений у 2011 р. Вона закріплює два основні склади злочину: переслідування (ч. 1 ст. 190а КК РП) та видання себе за іншу особу (ч. 2 ст. 190а КК РП). Спільною кваліфікуючою ознакою для описаних складів злочину є, відповідно до ч. 3 ст. 190a КК РП, спроба самогубства потерпілого в результаті такої поведінки суб’єкта злочину.
Проаналізовано проблеми інтерпретації цих злочинів. Вони пов’язані з можливими суперечностями щодо приписування діяння суб’єкту злочину у тих випадках, коли його поведінка була однією з кількох причин прийняття потерпілим рішення позбавити себе життя. Правильне вирішення проблеми полягає у визнанні відповідальності суб’єкта зло­чину у тих випадках, коли його неналежне поводження чи переслідування потерпілого було ключовим чинником у процесі прийняття потерпілим зазначеного рішення.
У публікації також розглянуто суперечливу проблему суб’єктивної сторони каліфі­кованих складів злочину, які характеризуються спробою самогубства потерпілого (яка має бути реальною, але не обов’язково повинна бути успішною). Це пов’язано з кон­струкцією складів злочину, кваліфікованих за наслідками. Хоча для більшості таких скла­дів злочину очевидно, що ставлення до суспільно небезпечних наслідків має бути необе­режним (якщо ставлення до суспільно небезпечних наслідків є умисним, має місце інший склад злочину, наприклад, умисне вбивство), це твердження може бути постав­лене під сумнів в аналізованому випадку, оскільки така інтерпретація може приз­вести до відсутності кримінальної відповідальності за умисне доведення когось до самогубства (оскільки саме по собі самогубство не є злочином) або до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, що у випадку з потерпілими, які не є особливо вразливими, також може бути спірним. Отже, автор пропонує тлумачення, яке допускає застосування аналізованих кваліфікованих складів злочину як у випадку необережного, так і у випадку умисного доведення потерпілого до спроби самогубства.


Ключові слова


самогубство; переслідування як ознака складу злочину; неналежне поводження як ознака складу злочину; кваліфікуючі ознаки

Повний текст:

PDF

Посилання


Bojarski, T. (2016). In T. Bojarski (ed.), Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Budyn-Kulik, M. (2015). Glosa do postanowienia SN z dnia 5 marca 2014 r., IV KK 316/13, Studia Iuridica Lublinensia No 24.

Budyn-Kulik, M. (2015). In M. Mozgawa (ed.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa

Filar, M. (2016). Przestępstwa przeciwko wolności. In M. Filar (ed.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Giezek, J. (2012). In J. Giezek (ed.). Kodeks karny. Część ogólna. Komentarz. Warszawa.

Grześkowiak, A. (2015). In A. Grześkowiak, K. Wiak (eds.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Jodłowski, J., Szewczyk, M. (2017). Przestępstwa przeciwko rodzinie i opiece. In W. Wróbel, A. Zoll (eds.). Kodeks karny. Część szczególna. Tom II, Warszawa.

Konarska-Wrzosek, V. (2016). Przestępstwa przeciwko rodzinie i opiece. In J. Warylewski (ed.) System prawa karnego, Tom 10, Przestępstwa przeciwko dobrom indywidualnym. Warszawa.

Kosonoga, J. (2015). Przestępstwa przeciwko rodzinie i opiece. In R. A. Stefański (ed.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Kozłowska-Kalisz, P. (2014). Targnięcie się na własne życie – wybrane zagadnienia dogmatyczne. In M. Mozgawa (ed.). Samobójstwo. Warszawa.

Krajewski, R. (2017). Targnięcie się na własne życie jako skutek przestępstwa znęcania. Prokuratura i Prawo, No. 4.

Królikowski, M (2017). In M. Królikowski, R. Zawłocki (eds.), Kodeks karny. Część ogólna. Komentarz, Tom I, Warszawa.

Lach, A. (2012). Kradzież tożsamości. Prokuratura i Prawo, No 3.

Mozgawa, M. (2016), Przestępstwa przeciwko wolności. In J. Warylewski (ed.), System prawa karnego, Tom 10, Przestępstwa przeciwko dobrom indywidualnym. Warszawa.

Przesławski, T. (2015). In R. A. Stefański (ed.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Razowski, T. (2014). In J. Giezek (ed.). Kodeks karny. Część szczególna. Komentarz. Warszawa.

Wąsek, A. (1983). Prawnokarna problematyka samobójstwa. Warszawa.

Wąsek, A., Kulik, M. (2016). In M. Filar (ed.). Kodeks karny. Komentarz. Warszawa.

Zoll, A. (2016). In W. Wróbel, A. Zoll (eds.). Kodeks karny. Część ogólna, Komentarz. Warszawa.




DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vla.2018.67.221

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.