СПРОБА САМОГУБСТВА ЯК КВАЛІФІКУЮЧА ОЗНАКА В ЗАКОНОДАВСТВІ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА (Ч. 3 СТ. 190А, Ч. 3 СТ. 207 ТА Ч. 3 СТ. 352 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА)

Анотація

Проаналізовано ті злочини, передбачені Кримінальним кодексом Республіки Польща, які мають кваліфіковані склади, виділені за спробою самогубства потерпілого внаслідок попереднього суспільно небезпечного діяння суб’єкта злочину.
У польському кримінальному законодавстві є три випадки, коли поведінка зловмис­ника призводить до спроби самогубства потерпілого. Перший історично пов’язаний із неналежним поводженням (відомий з часу прийняття Кримінального кодексу 1969 р.) і закріплений у ст. 207 зараз чинного Кримінального кодексу 1997 р.
Другим випадком в аналізованій групі злочинів, уперше запровадженим у польську кримінально-правову систему Кримінальним кодексом 1997 р., є неналежне повод­ження з підлеглим солдатом, передбачене в ст. 352 КК РП. Третій і останній злочин, кваліфікований за ознакою спроби самогубства, закріплений у ст. 190а, якою КК РП був доповнений у 2011 р. Вона закріплює два основні склади злочину: переслідування (ч. 1 ст. 190а КК РП) та видання себе за іншу особу (ч. 2 ст. 190а КК РП). Спільною кваліфікуючою ознакою для описаних складів злочину є, відповідно до ч. 3 ст. 190a КК РП, спроба самогубства потерпілого в результаті такої поведінки суб’єкта злочину.
Проаналізовано проблеми інтерпретації цих злочинів. Вони пов’язані з можливими суперечностями щодо приписування діяння суб’єкту злочину у тих випадках, коли його поведінка була однією з кількох причин прийняття потерпілим рішення позбавити себе життя. Правильне вирішення проблеми полягає у визнанні відповідальності суб’єкта зло­чину у тих випадках, коли його неналежне поводження чи переслідування потерпілого було ключовим чинником у процесі прийняття потерпілим зазначеного рішення.
У публікації також розглянуто суперечливу проблему суб’єктивної сторони каліфі­кованих складів злочину, які характеризуються спробою самогубства потерпілого (яка має бути реальною, але не обов’язково повинна бути успішною). Це пов’язано з кон­струкцією складів злочину, кваліфікованих за наслідками. Хоча для більшості таких скла­дів злочину очевидно, що ставлення до суспільно небезпечних наслідків має бути необе­режним (якщо ставлення до суспільно небезпечних наслідків є умисним, має місце інший склад злочину, наприклад, умисне вбивство), це твердження може бути постав­лене під сумнів в аналізованому випадку, оскільки така інтерпретація може приз­вести до відсутності кримінальної відповідальності за умисне доведення когось до самогубства (оскільки саме по собі самогубство не є злочином) або до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, що у випадку з потерпілими, які не є особливо вразливими, також може бути спірним. Отже, автор пропонує тлумачення, яке допускає застосування аналізованих кваліфікованих складів злочину як у випадку необережного, так і у випадку умисного доведення потерпілого до спроби самогубства.