ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБОЮ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПРАВА НА ПРАЦЮ

Анотація

Досліджено теоретичні та практичні аспекти працездатності як компоненти правосуб’єктності особи з інвалідністю. Критично проаналізовано законодавчу дефініцію загальної працездатності. Зроблено висновок, що є здатністю особи реалізувати своє право на працю, використовуючи будь-яку з форм, а не лише через виконання неква­ліфікованої праці. Доведено, що існує потреба оновити законодавче визначення змісту та обсягу понять «працездатність» та «непрацездатність», їх співвідношення із суміжними.
Аргументовано, що працездатність позначає індивідуальну здатність кожного реалізувати своє право на працю, а відтак не повинна вимірюватися у відсотках. Доведено, що поняття «особа з інвалідністю» та «непрацездатна особа» є нетотожними та поз­начають різні за змістом правові стани особи. Нормативне урівняння правового статусу «особа з інвалідністю» та «непрацездатна особа» змістовно суперечить абз. 1 ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю». Запропоновано внести відповідні зміни в закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне стра­хування» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Аргумен­товано, що непраце­здатність у контексті реалізації права на працю є втратою особою повної функціональної повноцінності. З’ясовано, що втрата працездатності є юридичним фактом, який у системі соціального захисту зумовлює право особи на страхові соціальні виплати.
Впровадження в Україні процедури оцінки працездатності особи з урахуванням Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я зумовлює зміну парадигми національної системи соціального захисту щодо праце­в­ла­шту­вання осіб з інвалідністю та сприятиме дотриманню конвенційних стандартів реалізації їхніх.