ФОТОГРАФІЧНИЙ ТВІР ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Анотація

Проаналізовано фотографічний твір як об’єкт правової охорони. Досліджено особли­вості правової охорони фотографій, охарактеризовано їх правову природу, проаналізовано особливості здійснення авторських прав на фотографії. Встановлено, що фотографічний твір може існувати у різних формах, але станом на сьогодні фотографія створюється та існує переважно у цифровій формі, що зумовлює особливості здійснення і захисту прав на неї. Встановлено, що національне законодавство про авторське право не містить визначення фотографічного твору, фотографії та твору, виконаного засобами, подібними до фотографії, що є недоліком правового регулювання. Доведено, що об’єктом правової охорони є саме фотографічний твір, а не фотографія, яка може не мати всіх ознак об’єкта авторського права. Обґрунтовано, що правовий режим фотографічного твору в законо­давстві України також не визначено, що є недоліком правового регулювання. Встановлено, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» майже не приділяє уваги характе­ристиці фотографічного твору, лише згадуючи його серед об’єктів авторського права. Доведено, що ознаками фотографічного твору як об’єкта авторського права є творчий характер (як результат творчої діяльності), оригінальний характер (виражається у твор­чому способі вираження ідеї автора – кадрування, освітлення, фокус, налаштування камери тощо) та об’єктивна форма вираження (як результат перенесення твору зі свідомості автора у вигляді творчого задуму на самостійний матеріальний об’єкт, пере­важно у цифровій формі). Встановлено, що творчий та оригінальний характер фотографії нерідко ототожнюються як ознаки об’єкта авторського права. Встановлено, що фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті – за згодою осіб, визначених законом. Доведено, що такий інститут, як свобода панорами, який характе­ризує можливість знімати на фото об’єкти архітектури, які розташовані у публічних місцях, практично не унормований на рівні закону. Встановлено, що право фотографувати відповідний об’єкт архітектури як об’єкт авторського права належить до особистих немайнових прав архітектора, але такий підхід законодавця видається сумнівним, оскільки фотографування – це спосіб фіксації та відтворення об’єкта архітектурної діяльності як об’єкта авторського права, що є способом використання як правомочності майнового авторського права. Обґрунтовано недосконалість застосування так званої процедури «take down notice», яка передбачена ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки цей позасудовий порядок захисту авторських прав у цифровому середовищі не застосовується до фотографічних творів, що є недоліком правового регулювання.