ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ

Анотація

Основною тезою цієї статті є те, що принципи законності та правової визначеності у кримінальному праві підлягають розмежуванню. Ця позиція є дискусійною, оскільки Конституційний суд України та окремі науковці озвучують вимоги, які звично асоціюються з принципом законності, вимогами принципу правової (юридичної) визначеності. Особливо дискусійним питанням є вказівна на те, що латинська максима «nullum crimen, nulla poena sine lege» є висловом на позначення принципу правової визначеності. Основ-ним завданням є, за можливості, розмежування вказаних вище принципів.
Національна та міжнародна судова практика, правова доктрина, історичні та філософські засади розвитку допомогли розмежувати принципи законності та правової визначеності за основною ознакою – сфера застосування їхніх вимог. Позиція, що кримінальне право дає змогу легітимізувати найбільш серйозне втручання у права людини є беззаперечною, відтак, вимоги до створення кримінальних законів та їх засто-сування повинні бути значно вищими, ніж у будь-якій іншій сфері правового регулювання.
У випадку, якщо ми ведемо мову про принцип неможливості оскарження та вико-нуваності остаточного судового рішення (res judicata), то питань щодо того, до якого з принципів ця вимога належить не виникає. Водночас, якщо ми говоримо про вимогу точності застосовуваного права, то внаслідок різноманітності поглядів на принципи законності та правової визначеності чітку відповідь на питання розмежування отримати досить важко.
Один із чинників, що ускладнює диференціацію вищевказаних принципів, є різнома-нітність правових систем. Як зазначає автор, принцип законності в розумінні континен-тальної правової системи тривалий час був невідомим англо-американській правовій системі, здебільшого, через те, що встановлення злочинів через судову правотворчість вважалося нормальною практикою, яка не порушувала права людини.
Основним методом, який допоміг авторові знайти відповідь на питання, ключове у цій статті, є історичний метод. Вимоги до якості права (доступність, передбачуваність) відомі людству зі стародавніх часів. Ці вимоги не стосувалися конкретно кримінально-правових положень та не називалися принципом законності. Законність як невід’ємний принцип кримінального права сформувався на континентальній Європі в епоху Просвітництва під впливом прогресивних ідей Англії.
Досвід видатних філософів та юристів допомагає підкріпити тезу про те, що закон-ність у кримінальному праві формує більш спеціалізований перелік правил до створення та застосування кримінально-правових положень з єдиною метою – запобігти свавіллю держави у карному процесі.