ВПЛИВ ВЕРАПАМІЛУ НА СЕКРЕТОРНУ ФУНКЦІЮ ШЛУНКА ЗА УМОВ ТРИВАЛОЇ ОМЕПРАЗОЛ-ІНДУКОВАНОЇ ГІПОХЛОРГІДРІЇ

Анотація

У роботі досліджували шлункову секрецію щурів після 28-денного ізольованого введення інгібітора H+-K+-АТФ-ази омепразолу та сумісного його введення з блокатором кальцій-чутливих рецепторів верапамілом, а також визначали рівень гастрину в сироватці крові. Дослідження проведені на білих нелінійних щурах. На початку експерименту щурів було поділено на чотири групи. Контролем слугувала перша група, щурам якої протягом 28 днів вводили 0,2 мл води для ін’єкцій. Другій групі протягом 28 днів вводили омепразол (14 мг/кг) внутрішньочеревинно, розчинений в 0,2 мл води для ін’єкцій. Третій групі 28 днів перорально вводили верапаміл (0,5 мг/кг). Четверта група 28 днів одночасно отримувала омепразол і верапаміл. Через добу після останнього введення щурам води або препаратів в умовах гострого експерименту досліджували базальну шлункову секрецію гідрохлоридної кислоти методом перфузії ізольованого шлунку за Гхoшем і Шільдом. У кінці експерименту проводили забір крові для визначення концентрації гастрину в сироватці крові. У результаті проведених досліджень було встановлено, що одночасне введення омепразолу з верапамілом пригнічувало стимулюючий вплив на виділення гастрину G-клітинами шлунка, що відбувається внаслідок зростання рН після використання інгібітора H+-K+-АТФ-ази. Крім того, блокада кальцій-чутливих рецепторів запобігала гіперплазії ентерохромофіноподібних (ECL) клітин, пригнічувала шлункову секрецію та не давала побачити ефекту гіперсекреції, який спостерігається через добу після тривалого використання кислотознижувальних препаратів.

Ключові слова: шлункова секреція, омепразол, верапаміл, гастрин.