ПОШИРЕННЯ, ЩІЛЬНІСТЬ ПОПУЛЯЦІЇ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ПОВЕДІНКА ГОРНОСТАЯ (MUSTELA ERMINEA L.) В УМОВАХ РОЗТОЧЧЯ ТА НАДСЯННЯ У ЗИМОВИЙ ПЕРІОД

S. Stelmakh

Анотація


Досліджено особливості поширення, динаміку щільності популяції і територіальну поведінку горностая у зимовий сезон року в умовах природних регіонів Розточчя та Надсяння. Роботи виконувалися на території Яворівського р-ну Львівської обл. Близько 60 % території району лежить у межах Розтоцько-Опільської горбогірної області, зокрема, Розточчя, інша частина належить до Передкарпаття, а саме – Надсянської рівнини. Застосовано методи зимових вистежувань і маршрутних обліків за слідами на снігу. Розрахунки щільності популяції виду виконано за оновленою формулою Формозова. Результати досліджень засвідчили, що горностай є достатньо поширеним видом на території як височини Розточчя, так і Надсянської рівнини. Проте оселища цього хижака здебільшого охоплюють навколоводні біотопи (67 %). До найкращих стацій передусім належить берегова смуга невеликих річок і струмків. На другому місці за кількістю зареєстрованих слідів виду є межа лісу й орних полів, або лук (20 %). У глибині великих лісових масивів тварин здебільшого реєструють на заростаючих зрубах і в молодих лісових культурах (8 %). На ділянках полів, що віддалені від лісів і водойм більш ніж на 500 м, горностай з’являється рідко (3 %). Зрідка реєструють горностая і в населених пунктах – поряд із будівлями (2 %). Найвища щільність популяції виду відмічена у 2010 р. (8 особин/1000 га). Найнижчі показники реєстрували у 2012 р. (2 ос./1000 га). У середньому амплітуда коливань щільності населення горностая протягом 10 років поспіль сягала 4-кратної величини. Однак у прибережних стаціях різниця між крайніми показниками становила 6-кратну величину (2–12 ос./1000 га). Протяжність добового ходу горностая у зимовий період року становить від 200 м до 4,5 км, у середньому 1,2 км. Середній розмір індивідуальної ділянки звіра уздовж берегів водойм становить 15–20 га, у глибині лісу може становити 100 га і більше. Індивідуальні ділянки самців є трохи більшими від ділянок самиць і часто перекриваються з ними. Натомість індивідуальні ділянки тварин однієї статі, які мешкають поряд, майже ніколи не перекриваються. Окремі особини можуть вести кочовий спосіб життя. Ці тварини часто бувають активними у світлий період доби.


Ключові слова


горностай; стації перебування; щільність популяції; добовий хід; індивідуальна територія

Посилання


Abelientsev V. I. Kunytsevi // Fauna Ukrainy. K.: Nauk. dumka, 1968. T. 1. Vyp. 3. 280 s

Abelentsev V. Y. Ukrayna y Moldavyia. Kolonok, hornostai, vydra. M.: Nauka, 1977. S. 121-126.

Behletsov O. A. Hornostai plato Putorana: dynamyka chyslennosty, osobennosty byolohyy y ekolohyy: avtoref. dys. … kand. byol. nauk: 03.00.08. Norylsk, 2001. 25 s.

Bolshakov V. N., Korytyn N. S. Antropohennaia transformatsyia ekosystem y problemy okhotnycheho khaziaistva // Sovremennye problemy pryrodopolzovanyia, okhotovedenyia y zverovodstva: materyaly Mezhdunar. konf., posviashch. 90-letyiu VNYYOZ (Kyrov, 22-25 maia 2012 h.). Kyrov: HNU VNYYOZ, 2012. S. 6-7.

Vladymyrova e. D. ekolohycheskye sviazy hornostaia v Rozhdestvenskoi poime r. Volhy // Povolzhskyi ekoloh. zhurnal. 2013. № 3. S. 349-260.

Hlushkov V. M. ZMU: kak «rabotaiut» formuly rascheta plotnosty // Sovremennye problemy pryrodopolzovanyia, okhotovedenyia y zverovodstva: materyaly Mezhdunar. konf., posviashch. 95-letyiu VNYYOZ (Kyrov, 22-25 maia 2017 h.). Kyrov: HNU VNYYOZ, 2017. S. 24-29.

Kuziakyn V. A. Uchet chyslennosty okhotnychykh zhyvotnykh. M.: Tovaryshchestvo nauchnykh yzdanyi, 2017. 340 s.

Monakhov V. H. Zonalnaia aktyvnost uhodyi po khyshchnym mlekopytaiushchym Sverdlovskoi oblasty za poslednye 20 let // Sovremennye problemy pryrodopolzovanyia, okhotovedenyia y zverovodstva: materyaly Mezhdunar. konf., posviashch. 90-letyiu VNYYOZ (Kyrov, 22-25 maia 2012 h.). Kyrov: HNU VNYYOZ, 2012. S. 59-61.

Nasymovych A. A. Hornostai. Obshchye svedenyia // Kolonok, hornostai, vydra: razmeshchenye zapasov, ekolohyia, yspolzovanye y okhrana. M.: Nauka, 1977. S. 72-79.

Obzor sostoianyia populiatsyi osnovnykh vydov pushnykh zverei na terrytoryy Rossyiskoi Federatsyy (po sostoianyiu s 2005 h. po 2015 h.): sprav. yzdanye. M.: NO «Rossyiskyi pushno-mekhovoi soiuz», 2016. 104 s.

Pryklonskyi S. H. Ynstruktsyia po zymnemu marshrutnomu uchetu okhotnychykh zhyvotnykh. M.: Kolos, 1972. 16 s.

Rozhenko M. V. Khyzhi ssavtsi Pivnichno-Zakhidnoho Prychornomoria (fauna, dynamika chyselnosti ta morfolohiia): avtoref. … kand. biol. nauk: 03.00.08. K., 2006. 24 s.

Roman E. H. Mlekopytaiushchye semeistva kunykh Azovo-Chernomorskoho rehyona Ukrayny // Vestn zoolohyy. 2000. № 14. S. 129-135.

Ruzhylenko N. S. Khyshchnye mlekopytaiushchye ostrovnykh terrytoryi Sredneho Prydneprovia // Uch. zap. Tavrych. nats. un-ta. Ser. byol., khym. 2004. T. 17 (56). № 2. S. 109-114.

Ruzhilenko N. S. Fauna ta deiaki osoblyvosti ekolohii khyzhykh ssavtsiv pryberezhnykh dilianok dolyny r. Ros // Nauk. chasopys NPU im. M. P. Drahomanova. Ser. 20: Biolohiia. K.: Vyd-vo NPU im. Drahomanova, 2008. S. 34-40.

Sydorovych V. E. Norky, vydra, laska y druhye kuny. Mynsk: Urazhai, 1995. 190 s.

Seliunina Z. V. Ohliad rodyny kunytsevykh (Mustelidae) rehionu Chornomorskoho biosfernoho zapovidnyka // Pratsi Teriol. Shkoly. 2017. T. 15. S. 49-57. https://doi.org/10.15407/ptt2017.15.049

Tatarynov K. A. Zviri zakhidnykh oblastei Ukrainy. K.: Vyd-vo AN URSR, 1956. 187 s.

Tatarynov K. A. Fauna khrebetnykh Zakhodu Ukrainy. Lviv: Vyd-vo Lviv. un-tu, 1973. 257 s.

Ternovskyi D. V. Byolohyia kunytseobraznykh. Novosybyrsk: Nauka, 1977. 340 s.

Tumanov Y. L. Adaptyvnye osobennosty mlekopytaiushchykh semeistva kunykh (ekoloho-morfolohycheskye y fyzyolohycheskye aspekty): avtoref. dys. … d-ra byol. nauk: 03.00.08. SPb., 1993. 48 s.

Formozov A. N. Sputnyk sledopyta. M.: MOYP, 1952. 360 s.

Chervona knyha Ukrainy. Tvarynnyi svit. K.: Hlobalkonsaltynh, 2009. 600 s.

Yurhenson P. B. Okhotnychy zvery y ptytsy (prykladnaia ekolohyia). M.: Lesn. prom-st, 1968. 308 s.

Alterio N. Spring home range, spatial organisation and activity of stoats Mustela erminea in a South Island Nothofagus forest, New Zealand // Ecography. 1998. Vol. 21. P. 18-24. https://doi.org/10.1111/j.1600-0587.1998.tb00390.x

Day M. G. Food habits of British stoats Mustela erminea and weasels Mustela nivalis // Journal of Zoology. 1968. Vol. 155. P. 485-497. https://doi.org/10.1111/j.1469-7998.1968.tb03064.x

King C. M., Moody J. E. The biology of the stoat Mustela erminea in the national parks of New Zealand // New Zeal. J. Zool. 1982. Vol. 9. P. 49-144. https://doi.org/10.1080/03014223.1982.10423843

King C. M. Cohort variation in the life-history parameters of stoats Mustela erminea in relation to fluctuating food resources: a challenge to boreal ecologists // Acta Theriologica. 2002. Vol. 47. P. 225-244. https://doi.org/10.1007/BF03194145

King C. M., Powell R. A. The Natural History of Weasels and Stoats: Ecology, Behavior, and Management. Oxford University Press, 2007. 438 p. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780195322712.001.0001

Murphy E. C., Dowding J. E. Ecology of the stoat in Nothofagus forest: home range, habitat use and diet at different stages of the beech mast cycle // New Zeal. J. Ecol. 1995. Vol. 19. P. 97-109.

Powell R. A., King C. M. Variation in body size, sexual dimorphism and age-specific survival in stoats Mustela erminea (Mammalia: Carnivora), with fluctuating food supplies // Biol. J. Linn. Soc. 1997. Vol. 62. P. 165-194. https://doi.org/10.1111/j.1095-8312.1997.tb01621.x

Soest R. W., Bree P. J. Sex and composition of a stoat population (Mustela erminea L.) from a coastal dune region of the Netherland // Beaufortia. 1970. Vol. 17. N 226. P. 51-57.




DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vlubs.2020.83.07

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.