РЕПРЕСІЇ СТАЛІНСЬКОГО РЕЖИМУ ПРОТИ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ (1944–1952)

Анотація

У статті проаналізовано методи до яких вдавався тоталітарний режим у боротьбі з українським національно-визвольним рухом у 1944–1952 рр. Зазначено, що органи держбезпеки та внутрішніх військ вважали своїм завданням не лише знешкодити збройний опір ОУН і УПА, а й залякувати населення. При цьому чинили свавілля та безчинства, вдавалися до безпідставних арештів, побиття заарештованих, вилучення майна, спалення садиб і цілих сіл.

Політбюро ЦК КП(б)У в своїх постановах засуджувало порушення соціалістичної законності в західних областях України, а насправді несло головну відповідальність за них, як і органи НКВС–НКДБ, прокуратура і суди. Терор проти учасників руху опору, загалом проти місцевого населення планувався і здійснювався на державному рівні. Влада широко використовувала масові депортації сімей і родин учасників підпілля у віддалені райони СРСР. При цьому наймасовіша депортація відбулася 21 жовтня 1947 року. У документах спецслужб її називали операція “Захід”. На спецпоселення тоді було вивезено майже 78 тис. осіб, у тому числі 19 тис. чоловіків, понад 35 тис. жінок і майже 23 тис. дітей. Виселяли до Сибіру також сім’ї, котрі відмовлялися вступати до колгоспів, за релігійні переконання.

Наголошено, що при Наркоматі внутрішніх справ СРСР працював спеціальний позасудовий орган – “особлива нарада”. За її постановою депортації у 1944–1946 рр. проводилися терміном на 5 років. Згодом ухвалено постанову, за якою виселення 1947–1949 рр. проводили вже на 8–10 років і навіть на безстрокове. У 1950 р. прийнято рішення про те, що члени сімей українських націоналістів переселені у віддалені місця СРСР навічно. За втечу з місць обов’язкового проживання покарання сягало 20 років каторжних робіт.

Зазначено, що без слідства і суду виселяли до Сибіру також сім’ї, які відмовлялись вступати до колгоспу, за релігійні переконання. Щоб позбавити підпілля можливості поповнювати свої ряди за рахунок молоді, влада почала відправляти юнаків на роботу в шахти Донбасу. Хто з них відмовлявся, тих судили.

Значних розмірів на зламі 1940–1950-х років набули виключення студентів із вишів. Традиційно першими постраждали ті, хто не бажав вступати до комсомолу, відвідував церкву, вів розмови на політичні теми, читав заборонену літературу, а також ті, хто мав родичів серед засуджених і депортованих. Чимало з них було заарештовано і засуджено.

Загалом, за офіційними радянськими даними, упродовж 1944–1952 рр. у західних областях України репресіям було піддано майже 500 тис. осіб, у тому числі заарештовано понад 134 тис., вбито більш як 150 тис., вислано за межі України без права повернення понад 203 тис. осіб.

Ключові слова: західні області України, сталінський тоталітарний режим, репресії та депортації у 1944–1952 роках.