ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ: НА ПРИКЛАДІ СПІЛКИ ОБОРОНЦІВ ЛЬВОВА

Анотація

Автор аналізує механізми державної підтримки громадських організацій як частину національної політики міжвоєнної Польщі на Західноукраїнських землях, узявши Спілку оборонців Львова за приклад. Опрацювавши матеріали із Державного архіву Львівської області та нормативні документи Спілки 1918–1939 років автор описує, як Друга Польська Республіка використовувала ветеранські організації такого типу, щоб досягнути певних політичних та ідеологічних цілей у етнічно неоднорідному регіоні.

Наслідки Українсько-польської війни та анексія Західноукраїнських земель принесли нововідновленій Польській державі багато викликів.  Населення щойно приєднаних територій не сприймало ІІ РП як свою країну, а вбачало в ній ліквідатора своєї незалежності та окупанта своїх земель. У таких умовах уряд намагався посилити ідеологічні підходи до інтеграції Західноукраїнських земель у загальнодержавний організм. Одним із успішних сторін розвитку міжвоєнної Польщі було заснування цілої низки громадських організацій, які працювали у всіх сферах тогочасного суспільного життя. Уряд активно допомагав цим організаціям, особливо, якщо вони були утворені громадянами польського походження. Це не означає, що уряд не сприяв і ГО національних меншин, однак рівні цієї підтримки були різними.

Спілка оборонців Львова, яка постала як об'єднання ветеранів, що брали участь у боях у Львові під час Українсько-польської війни 1918–1919 років,  була одним із середовищ, яке було покликане довести місцевому населенню, що приєднання Львова та Західноукраїнських земель до Польської держави було закономірним історичним процесом. Щоправда, такий підхід категорично не сприймався на згаданих теренах.

Спілка була багатогранною громадською організацією, яка займалася не лише підтримкою ветеранів та ветеранського руху, а й також соціальною допомогою сім'ям загиблих, організацією пам'ятних подій, встановленням пам'ятників та меморіальних таблиць, проведенням парадів, церковних служб, мітингів та демонстрацій, щоб вкарбувати пам'ять про бої у Львові у національний історичний дискурс Польської держави. Водночас, спілка не вважала за потрібне враховувати інтереси ветеранів та учасників цих подій з українського боку, незважаючи на те, що тепер вони також були громадянами Польської держави.

Спілка оборонців Львова отримувала підтримку і місцевих адміністрацій, і уряду, у тому числі міністерства оборони та міністерства внутрішніх справ. Особливо відчутною допомогою було фінансування акцій спілки з боку державних установ. Крім того, офіційні особи локального, і загальнодержавного рівня, включаючи президентів, прем'єр-міністрів та маршалків сейму, вшановували заходи спілки власною присутністю. Водночас, СОЛ користувалася активним сприянням збоку Війська польського, яке забезпечувало частину фінансування, брало участь у заходах і постачало людей для організації акцій. Особливо знаковими є заходи, влаштовані під час святкувань річниць Незалежності Другої Польської Республіки.

Співпраця із Спілкою оборонців Львова була також вигідна і державним структурам, оскільки СОЛ забезпечувала ідеологічну підтримку урядам, поширювала ідеї єдності громадян та спільної праці на користь розбудови відновленої Польщі. Оскільки офіційний наратив Спілки оборонців Львова і державної системи міжвоєнної Польщі співпадав у більшості пунктів, співпраця СОЛ та офіційних структур була взаємовигідною.

Ключові слова: Галичина, Львів, міжвоєнна Польща, національні меншини, ветеранські організації, західноукраїнські землі, державна політика, Львів, пам'ять, Спілка оборонців Львова.