“Українське питання” в державній політиці та суспільному дискурсі Російської імперії напередодні Першої світової війни

Анотація

У статті проаналізовано ставлення органів влади й освіченого суспільства Російської імперії до “українського питання” напередодні Першої світової війни. Наголошено, що революційні події 1905 р. змусили російську владу піти на певні поступки національним рухам загалом й українському зокрема. У І та ІІ Державних думах (1906–1907) українські фракції сформулювали вимоги національно-культурної автономії України в рамках реформованої Росії, домагалися допуску української мови в навчальний процес. Нове виборче законодавство не дозволило створити у ІІІ (1907–1912) та ІV Державних думах (1912–1917) українські фракції, але інтереси українців тією чи іншою мірою представляли загальноросійські опозиційні сили – конституційні демократи, трудовики та соціал-демократи. Однак, навіть такі помірковані вимоги українства, як спроби ухвалити закон про початкову освіту українською мовою та запровадити українську мову в місцеве судочинство, були відхилені. Підкреслено, що в пореволюційні роки політика влади, ставлення консервативно-монархічних і націоналістичних кіл до “українського питання” не змінилися, вони сповідували принцип збереження “єдиної та неподільної” Росії, українців сприймали як частину російської нації, а їхні національні прагнення трактували як небезпечні для єдності імперії. Привернуто увагу до російських ліберально-поміркованих кіл політикуму та інтелектуального середовища, які не заперечували права українців на культурно-національну автономію, виступали за вільний розвиток української мови і культури, але в рамках “спільноросійської”. Представники української громадськості (Михайло Грушевський, Олександр Лотоцький, Сергій Єфремов, Симон Петлюра та інші) вели гострі дискусії з різними суспільними середовищами щодо національно-культурних прав багатомільйонного народу, науковими аргументами доводили окремішність українців як окремої від росіян нації, їхнє право на державність.