Львівська археологія на зламі епох: історіографічна ретроспектива

Анотація

Львівська археологія – багатошаровий феномен, що поєднує університетські традиції, музейні практики, заповідну справу та підрозділи академічних інститутів. Історіографічно її розвиток у ХХ ст. доцільно поділити на два великі етапи: радянський (від 1945 до 1991 рр.) і пострадянський (від 1991 р.). Перший визначався інституціоналізацією археології в структурі Академії наук УРСР та посиленням “міської археології” у межах Державного історико-архітектурного заповідника у Львові; другий – розбудовою локальних археологічних осередків у рамках Інституту археології НАН України, Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, ЛНУ ім. І. Франка та появою інституцій рятівної археології. Саме тому пропонується говорити не лише про радянський та пострадянський періоди з їх характерними особливостями, а про творення абсолютно нової традиції ведення археологічних досліджень. У запропонованому дослідженні на підставі широкого кола джерел висвітлено історію розкопок у Львові у світлі історіографії. Огляд спирається на відомчі історії інститутів, нормативні акти УРСР/України, корпус періодичних збірників (“Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині”, “Археологічні відкриття”), праці провідних дослідників і сучасні узагальнення.

Ключові слова: археологія, Львів, історія археології, розкопки, історіографія