АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ВЧЕННЯ ПРО ЧЕСНОТИ СВ. ТОМИ АКВІНСЬКОГО

Vitalii Protasevych, Mykhailo Lesiv


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vps.2026.3301.03

Анотація


Тема чеснотливого життя актуальна для людей усіх часів. Найвидатніші мислителі античності намагалися її осмислити. Філософи підкреслювали важливість розвитку людини у чеснотах, бо саме так вона реалізує свій потенціал, тобто живе як людина, а точніше як розумна і щаслива людина. Серед найвидатніших мислителів, що про це навчали, є Арістотель, антропологічна парадигма якого увінчується вченням про щастя як мету людського життя. Згідно з арістотелівською етикою, шлях до щасливої мети прокладений практикою чеснот. Підсумовуючи попередню традицію, Арістотель докладно описує головні чесноти справедливості, мужності, поміркованості та розсудливості, чим назавжди вписує своє ім’я в історію етики. Вчення великого античного автора вплинуло на не менш значущого християнського мислителя святого Тому Аквінського, відтак, на розвиток західної філософсько-богословської думки. Належно оцінюючи арістотелівську спадщину, доктор Церкви її розвиває у контексті юдео-християнської традиції Старого та Нового завітів. Чесноти віри, надії та любові доповнюють «класичний» канон, відкриваючи людину на сприйняття божественної правди про саму себе, на пізнання власної гідності відкупленого у Христі творіння.

У статті проаналізовано антропологічний вимір вчення св. Томи про чесноти. Стверджено, що центральність особи в томістичному дискурсі робить його вчення цілісним євангельським посланням, яке ніколи не втрачає актуальності. Ангельський доктор навчає про практику чеснот як шлях, що веде людину до божественного блаженства, тобто до остаточної мети людського існування. Для зраненого війною українського суспільства антропологічне вчення св. Томи дарує перспективу вічності, а через науку про чесноти наповнює сенсом щоденну боротьбу зі злом.

Ключові слова


етика; мораль; чесноти; кардинальні чесноти; богословські чесноти; щастя; блаженство; антропологія; томістична антропологія

Повний текст:

PDF

Посилання


1. Добко Т. Cв. Тома Аквінський про остаточну мету людського життя в «Сумі теології», І–ІІ. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». 2011. № 940 (Вип. 42). С. 84–89.

2. Лесів М. «Філософія серця» Григорія Сковороди у світлі патристичної антропології. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філософія». 2025. Вип. 28. С. 54–57. DOI: http://doi.org/10.25264/2312-7112-2025-28-54-57.

3. Протасевич В. Мораль чеснот в добу консумізму: аналіз вчення Католицької церкви. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2025. Вип. 62. 187–192. DOI: https://doi.org/10.30970/PPS.2025.62.22.

4. Святе Письмо / пер. І. Хоменка. Рим : Видавництво ОО. Василіян, 1963. 1460 с.

5. Abbagnano N. Storia della filosofia. Torino : UTET, 1949. Vol. 1. XIX, 569 p.

6. Aristotele. Etica Nicomachea / trad. di Armando Plebe. Bari : Laterza, 1957. LII, 315 p.

7. Castiglioni L., Mariotti S. Virtūs. Il vocabolario della lingua latina / P. Parroni (ed.). Torino : Loesher, 2007. P. 1522–1523.

8. Copleston F. A History of Philosophy. Vol. 2: Medieval Philosophy. New York : Image Books, 1993. 614 p.

9. Cozzoli M. La vita in Cristo. Catechismo della Morale Cristiana. Bologna : EDB, 2014. 235 p.

10. Da Re A. Filosofia morale. Storia, teorie, argomenti. Milano : B. Mondadori, 2008. XV, 311 p.

11. Fuchs J. Armonizzazione delle affermazioni conciliari sulla morale cristiana. Vaticano II: bilancio e prospettive. Venticinque anni dopo (1962–1987) / R. Latourelle (ed.). Assisi : Cittadella, 1987. P. 1017–1034.

12. Gerardi R. Storia della morale. Interpretazioni teologiche dell’esperienza cristiana. Periodi e correnti, autori e opere. Bologna : EDB, 2003. 531 p.

13. Guarise S. Virtù. Dizionario enciclopedico di teologia morale / L. Rossi, A. Valsecchi. (edd.). Torino : Edizioni Paoline, 1981. P. 1233–1235.

14. Hödl L. Aristotelismo. Dizionario teologico / H. Fries. (ed.). Brescia : Queriniana, 1966. P. 144–155.

15. Kaczyński E. Circa Virtutes. Saggio sulle virtù in prospettiva tomista. Roma : Angelicum University Press, 2008. 230 p.

16. Liddell H. G., Scott, R. Ἀρετή. Greek-English Lexicon / H. G. Liddell, R. Scott (edd.). Oxford : Clarendon Press, 1901. P. 216.

17. Mondin B. Antropologia filosofica. Filosofia della cultura e dell’educazione. Bologna : ESD, 2000. 382 p.

18. Mondin B. Aristotele. Dizionario enciclopedico di filosofia, teologia e morale / B. Mondin (ed.). Milano : Massimo, 1994. 958 p.

19. Mongillo D. Virtù. Nuovo Dizionario di Teologia Morale / F. Compagnoni, G. Piana, S. Privitera (edd.). Cinisello Balsamo : San Paolo Edizioni, 1990a. P. 1450–1474.

20. Mongillo D. Virtù teologali. Nuovo Dizionario di Teologia Morale / F. Compagnoni, G. Piana, S. Privitera (edd.). Cinisello Balsamo : San Paolo Edizioni, 1990b. P. 1474–1498.

21. Palumbieri S. L’uomo meraviglia e paradosso. Trattato sulla costituzione, concentrazione, condizione antropologica. Roma : Urbaniana University Press, 2006. 443 p.

22. Reale G., Antiseri D. Il pensiero occidentale: Antichità e Medioevo, vol. I. Brescia : La Scuola, 2013. 736 p.

23. S. Tommaso d’Aquino. La Somma Teologica [= STh]. Firenze : Salani, 1959–1968.

24. Stoeckle B. Virtù. Dizionario di etica cristiana / B. Stoeckle (ed.). Assisi : Cittadella, 1978. P. 461–467.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Lviv University Journal of Philosophy