Убогість філософії

Анотація

С таття розкриває сутність філософії як ситуації автентичного запи-
тування (вбогости), яке виходить за межі прагматичного знання.
Убогість філософії розкривається в трьох значеннях: граничність,
покинутість, свобода.
Граничність означає, що філософські основопоняття не є онтично даними,
вони вказують на розкритість буття, тому архетипічною формою філосо-
фії виступає вчене незнання як знання цілого (свобода, істина, Бог, душа,
смерть тощо). Знання про них не здобуваються досвідно, не накопичують-
ся та не передаються, вони існують в особливому модусі вже-знання. Воно
виводить  на  дихотомію  захоплености  філософськими  основопоняттями,
яка передує рефлексії, та «хватки» інструментального розуму, який пере-
творює світ як ціле на об’єкт владних домагань (В. Бібіхін).
Покинутість: філософія розгортається як мислення після катастрофи ве-
ликих начал. Історична подія виникнення філософії настає з катастро-
фою мітологічного мислення. Філософія визначається як посткатастро-
фічне мислення, мислення в стані покинутости.
Свобода: філософія як самозібрана готовність поставити себе на межу.
Вказано на марґінальність філософії, яка не репрезентує жодного мета-
суб’єкта (нації, держави, класу).
Розкрито деструктивну суть філософії щодо міту на прикладі протистав-
лення спільноти та суспільства. Вказано, що мітом виступає метанара-
тив,  який  інтеґрує  спільноту  через  велику  розповідь  про  ідентичність,
марґіналізуючи та позбавляючи голосу Іншого. Спільнота ж не є альтер-
нативним проєктом, який має бути втілений в життя як «утопія»; вона
покликана опиратись остаточній іманетизації суспільства, породжуючи
розколи та розриви. Виділено основні характеристики спільноти: пере-
ривання міту через надання голосу вигнанцям та деструкції міметичної
позиції «священних начал»; розсіювання суб’єктивної зібраности в існу-ванні-на-межі симулякру; впровадження принципу онтологічної непов-
ноцінности (М. Бланшо); заперечення альтернативи між одиничним та
всезагальним через артикуляцію «одиничного множинного» (Ж.-Л. Нан-
сі), «будь-якого» буття (Д. Агамбен); су-місність як розділення (спільного
простору співіснування та опір гомогенізації); смерть як гранична від-
критість іншому; комунікація як онтологічний феномен поза функцією
репрезентації та передавання «інформації»; пам’ять як збереження трав-
матичного Забутого (Ж.-Ф. Ліотар).
Проаналізовано симуляцію убогости сучасною культурою: замість гра-
ничности приходить екзотизм накопичення вражень, місце покинутости
посідає апокаліптична риторика постмодерну, свобода симулюється біо-
політичною тематикою безпеки.
Ключові слова: деструкція, метафізика, міт, спільнота, суспільство, філо-
софія