Лояльність в обмін на заможність:периферійне дворянство Слобідської України наприкінці XVIII – початку ХІХ ст.

Анотація

У  статті  зосереджено  увагу  на  економічних  підставах  інкорпорації
козацької  верхівки  Слобідських  полків  до  дворянства  Російської
імперії наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Зауважено, що притаман-
на козацькій спільноті егалітарність неухильно втрачалася зі створенням
у середині XVII ст. ранньомодерної Української держави – Гетьманщини.
Процеси соціяльного розшарування так само охопили Слобідські козаць-
кі  полки,  утворені  українськими  переселенцями  на  південно-західному
фронтирі Московської держави. Тут формальна рівність козаків і старши-
ни ґрунтувалася на царських жалувальних грамотах 1659–1717 рр. і 1743 р.
Ці грамоти визнавали за переселенцями самоврядність у межах козацько-
го устрою та низку економічних свобод, що разом формувало їхню «чер-
касскую обыкность». Досить скоро полкові й сотенні уряди зосередилися
в руках обмеженої групи старшинських родин, які від покоління до поко-
ління обіймали ці посади і отримували пов’язані з ними вигоди. Найцін-
нішим ресурсом була земля, яку і старшини, і козаки набували на праві
займанщини. Таке володіння не вимагало документальних підстав, тому
дехто зі старшин намагався підтвердити його царськими вотчинними гра-
мотами. Найприбутковішими промислами були винокуріння і шинкуван-
ня, що разом із млинарством, виробництвом поташу та селітри не оподат-
ковувалися і приносили величезні прибутки.
У другій половині XVIII ст. зловживання з боку старшин дали формаль-
ний привід російському уряду, покликаючись на зубожіння козаків, лік-
відувати автономію Слобідської України. Козацькі полки було перефор-
мовано на гусарські, запроваджено губернський адміністративний устрій
і сформовано відповідні органи місцевої влади на чолі з губернатором
Євдокимом  Щербініним.  Старшинам  було  надано  можливість  вийти  у
відставку,  служити  в  реґулярних  полках  або  в  новостворених  цивіль-
них установах. У кожному випадку перед ними з’являлася перспектива
набуття спадкового дворянського статусу згідно з «Табелем про ранги».
Для  врегулювання  питання  землевласности  було  створено  Вотчинний
департамент Слобідсько-Української губернської канцелярії, де фактичні
володіння офіційно закріплювали за власниками. Під час Генерального межування 1770–80-х рр. старшинські земельні надбання було остаточ-
но леґалізовано як спадкову приватну власність. На відміну від колишніх
козаків, старшини й надалі займалися промислами на безподатковій ос-
нові й примножували власні статки. Із оприлюдненням 1785 р. «Жалу-
вальної грамоти дворянству» і подальшим укладанням Родовідних книг
колишню козацьку верхівку Слобідських полків було інкорпоровано до
дворянства Російської імперії. Отже, економічні привілеї відіграли вирі-
шальну роль у питанні лояльности місцевої еліти до політики метрополії.
Ключові слова: Слобідська Україна, Російська імперія, козацька старшина, “черкасская обыкность”, інкорпорація