Чарівні маски зла. Образ «олігарха» між естетизацією та демонізацією(літературно-історичний нарис)

Анотація

У  доповіді «Наука як покликання» (1917) класик німецької соціології
Макс Вебер влучно назвав модерне, секуляризоване та бюрократи-
зоване суспільство тогочасної Европи «звільненим від чарів» (нім.
entzaubert, англ. disenchanted). Якщо прийняти таке метафоричне озна-
чення, слід визнати, що цілі жанри сучасної літератури – від магічного
реалізму до фентезі – спрямовані на повторне (хоча й фіктивне) «зача-
рування»  світу  і,  отже,  унаочнюють  потужний  антимодерний  поштовх
у сучасній культурі. Однак фантастичні елементи, форми й моделі, вка-
зуючи  на  «природні»  обмеження  раціональности  та  часто  підважуючи
саму можливість об’єктивного, реалістичного світо сприйняття, водночас
спрямовані, як правило, на розширення свідомости читача та принаймні
потенційно дозволяють по-новому поглянути на наявні суспільні, полі-
тичні й культурні проблеми «реального» світу.  
Отже, для суспільнознавчого аналізу цінність мають не тільки літератур-
ні твори, які виконують традиційні функції «реалістичного опису», соці-
яльної критики й естетичного обрамлення певних суспільних феноменів,
але й ті з них, що пропонують істотно інший підхід – зокрема перемі-
щуючи ці феномени в простір фантастики, гротеску або (пост)модерної
мітології.
Саме  до  цієї  останньої  категорії  літературних  творів  належать  романи
«Дванадцять  обручів»  (2003–04)  Ю.  Андруховича  та  «Ворошиловград»
(2010) С. Жадана, які, безумовно, не є стереотипними, натуралістични-
ми оповіданнями про життя пострадянської еліти, а натомість пропону-
ють постмодерну антологію типів, мотивів та сюжетів, серед яких, однак,
важливе місце посідають демонічні фігури олігархів. Попри свою компо-
зиційну значущість, ці фігури, однак, не є конкретними дійовими особа-
ми, а з’являються у вигляді фантасмагоричних образів, чия дієвість та дієздатність (agency) проявляється лише через контрольовані ними дис-
курси – «грошей», «влади» та «насильства», з якими стикаються головні
герої  романів.  Конфлікт  між  переможцями  пострадянської  трансфор-
мації (олігархами), її невдахами («творчою інтеліґенцією» та колишнім
«робітничим класом») відбувається в марґіналізованому контексті, ство-
реному через ефект «відчуження»: з одного боку, сюжети та дії романів
глибоко закорінені в часопросторі й реґіональній мітології двох культур-
них полюсів сучасної України – Галичини й Донбасу, але, з другого боку,
самі суспільні конфлікти відбуваються тут не так у реальному просторі,
як у псевдореальності потойбічного життя, марення та сну.
Така техніка оповідання дозволяє окреслити не лише суспільно-політич-
ний, але й метафізичний вимір пострадянської олігархії.
Між тим попри фантастичне та іронічне «відчуження», саме літературна
форма  та  жанрова  модель  обох  романів  дозволяє  зробити  узагальнен-
ня на межі літературної та позалітературної реальности: на відміну від
nouveau  riche  в  творах  дев’ятнадцятого  та  першої  половини  двадцято-
го століть постмодерний олігарх не актуалізує образ «нової людини» та
не уособлює переможну ходу високотехнологічного модерну – навпаки
він виступає аґентом демодернізації та архаїзації, речником кланового
суспільства та провідником магічної свідомости. Саме пострадянський
олігарх стає тим ірраціональним елементом, який знову «зачаровує» мо-
дерний світ Вебера.
Ключові слова:  олігархія;  економічна  еліта;  літературне  моделювання;
«зачарування»; архаїзація