Вступне слово Вацлава з Олеська до збірника «Piesni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego»

Вацлав з Олеська


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/myf.2010.3-4%20(6).959

Анотація


Щоби запобігти тій шкоді, нам потрібно насамперед намагатися виробити правдиве розуміння сутності поезії, а по-друге, пізнати її різноманітні риси відповідно до розмаїття народів, у поезії яких вони проявляються. Для виконання першого завдання, мені видається, як уже було сказано вище, єдиним виходом є докладне вивчення могутності душі або, радше, сукупності всіх сил людського розуму, діяльність яких відповідно до певних правил обов’язковим продуктом дає поезію. Прояви тієї діяльності в людині є загальноприродними. Для реалізації другого завдання потрібно означити шлях, і тут варто виходити з того складу розумових сил народу, діяльність яких згідно з певними правилами обов’язково надає поезії народні риси. Перше завдання вимагає заглибленого самопізнання, докладного пізнання людського розуму, його особливостей і законів, їх проявів у самому собі. Друге вимагає обширнішої, майже безмірної ознайомленості з народом і його життям. Скільки ж науки, скільки роздумів, скільки розуму для цього потрібно? Потрібно пізнати ціле минуле народу, зважити на фази його розвитку, належним чином зважити усі впливи, яких він зазнав, тощо. Не підлягає сумніву, що тут однією з головних провідниць нам стане історія. Але який же народ має історію, написану під цим кутом зору? Слушним є також питання, чи вдасться нам в історії усе те, що ми собі намітили, почерпнути? Саме тут користь збірників народних пісень видно у повному обсязі. Адже це народні пісні є тим обов’язковим продуктом діяльності могутнього розуму, що ми його вище назвали правдивою поезією. Проста людина не складає пісень з умислу, з самолюбства, щоби ними похвалитися чи опублікувати; вона творить їх виключно через те, що у своєму стані, чи в радості, чи в прикрості, переповнена своїми почуттями та роздумами, які розпирають її душу, і їх вона повинна виплеснути, ніби видихнути, наче вигук від радості чи зойк від болю. Так і те почуття, ті думки виявити словом і звуком, вивільнити їх з грудей і звільнити їх від натиску, є для неї нагальною потребою. Це не фальшивий ентузіазм, не порожнє бажання наслідування, яке ним керує, а правдиве натхнення, тобто діяльність головних сил духу в найсильнішому їх розвитку. Такі пісні можна назвати народженими, а не написаними, вони незаперечно постали згідно з природними поетичними правилами і в такий спосіб, котрий властивий народові, якому вони належать. Вони є правдивими плодами тієї землі, на якій вони зросли. Як дерева у лісі чи квіти на луці, що дико вибуяли, є справжніми натуральними плодами тої землі, що їх зростила, так і народні пісні є натуральною і відповідною народності поезією того народу, якому вона належить

Повний текст:

PDF

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.