ЗНЕВАЖЕНИЙ БОГООБРАНЕЦЬ, АБО ПАТОЛОГІЯ ЗРАДИ В РОМАНІ «КНЯЗЬ ЄРЕМІЯ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ» ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Анотація

Стаття присвячена вивченню образу головного героя роману І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький». Письменник змальовує Єремію людиною з різними психологічними комплексами. Їх посилюють знущання, зазнані від суспільства, та материнський заповіт-погроза. У відповідь на це, Єремія починає відчувати ненависть до світу, яка породжує в нього «синдром занепаду» (за Е. Фроммом, це є любов до смерті, злоякісний нарцисизм, хвороблива залежність від матері). Ненависть пов’язана з бажанням звільнитися від самого світу, а разом з тим із «танатофілією» – «любов’ю до загибелі», тобто потайним бажанням знищитися, віддатися очищенню вогнем. Світ, що постійно перешкоджає йому на життєвому шляху, постає перед ним як божий «лабіринт», звільнитися звідки вкрай складно. Єремія – це «перевертень», зв’язаний у лабіринті, як Мінотавр. Його змагання – це боротьба з цим проклятим, лабіринтовим, тобто загадковим світом. А з іншого боку, він є «сучасною людиною», яка, зустрівши суворість Божої кари, втратила безумовну віру, живе в світі без Бога, без бачення майбутнього. У трактуванні образу князя Єремії можна побачити також ототожнення з козаком-князем Байдою, який лише прагне втіхи чи «екзистенційної свободи», відмовляючись від своєї «Україночки», тобто цього світу, що пропонує Цар. Але не зважаючи на це, сам Єремія отримує у цьому світі перемогу. Ця перемога виявляється «міщанськими тріумфами», тому Єремія наприкінці постає не справжнім королем-переможцем, а квазікоролем.
Ключові слова:. Нечуй-Левицький, Вишневецький, зрада, історичний роман, некрофілія, танатофілія, синдром занепаду, Байда.