ПАМ’ЯТЬ, ТРАВМА І ЛІТЕРАТУРА: СПРОСОБИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Анотація

Проаналізовано концептуальні перетини студій пам’яті та теорії літератури, які репрезентуються сучасними напрямами досліджень культурної пам’яті, канону як пам’яті літератури, травми, літератури уцілілих, постпам’яті. На основі теорій пам’яті література визначається як чинник формування та передачі пам’яті про минуле як особисте, так і колективне. Вона, як і інші медіуми пам’яті, серед яких монументи, музеї, архіви, фільми, світлини та інші символічні об’єкти, які набувають значення «місць пам’яті» (П’єр Нора), означує певну частину минулого, ретранслює його і дозволяє простежити динаміку пригадування і забуття в культурі. З-поміж її особливостей на перший план виступають живий і відтворювальний зв’язок із персональним досвідом індивіда, вплив на уявлення спільнот про минуле і водночас з допомогою художньої образності – невловна й постійна гра між фікцією та реальністю. Література продукує конкурентні версії минулого, формує наративні світи пам’яті, які не просто поглиблюють знання реципієнта про минуле, а передають зразки, кліше, конструкції для його сприйняття і відтворення.
Студії пам’яті акцентують на розумінні літератури як символічної форми культурної пам’яті, через яку спільноти виформовують власну ідентичність. У цьому контексті важливим постає аналіз впливу та відображення травми як шокуючого досвіду насильства, небезпеки, пригноблення, втрати, що призводить до незворотної зміни в пам’яті, повторюваного переживання травматичної події та неможливості її наративізації. Репрезентація травм ХХ століття (Голодомору, Голокосту, воєнних травм, еміграції) у літературі сприяє виокремленню особливого конгломерату текстів, написаних на основі досвіду свідка та означуваних як «література уцілілих», яка також стає важливою частиною української еміграційної літератури другої половини ХХ століття. На прикладі спогадів про Голодомор «Свідок» Павла Макогона у статті продемонстровано специфіку інкорпорування досвіду виживання у літературному тексті. Визначення та інтерпретація таких текстів розширюють проблематику дискурсу ХХ століття в українській літературі, а також показують особливості формування постпам’яті про травматичне минуле у літературі наступних поколінь.
Ключові слова: культурна пам’ять, травма, уцілілий, еміграційна література, постпам’ять.