ПСИХОЛОГІЗМ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ІВАНА ФРАНКАВ КОНТЕКСТІ НОВИХ ЕСТЕТИЧНИХ ТЕНДЕНІЙ:НОВЕЛИ “СИН ОСТАПА“, “МІЙ ЗЛОЧИН”, “НЕНАЧЕ СОН”

Анотація

Кінець ХІХ – початок ХХ століття ознаменувався в українській літературі
суттєвими новими якостями, на які неодноразово звертав увагу І.Франко, аналізуючи,
зокрема, творчість О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцкова, В. Стефаника і
наголошуючи на нових особливостях словесного живопису. Водночас у самого І. Франка
читач помічав зміни в напрямку поглиблення психологізму його прози, особливо
новелістики. Нові віяння в українському письменстві відбувалися не без засвоєння (що
є неоднозначне з наслідуванням) українських майстрів слова зарубіжних естетичних
віянь межі ХІХ – початку ХХ ст., що є природним процесом, оскільки не існує
непрохідної стіни між різними національними літературами. У статті проаналізовано
психологізм художньої прози І.Франка в умовах появи нових естетичних тенденцій.
Зокрема, привертає увагу автора до підсвідомого, проявленого в новелі “Мій злочин”,
психопатології (“Син Остапа”), коли протагоніст психічно нестабільний, конфліктний,
із виразними ознаками хворобливого стану. Проаналізовані новели І. Франка є яскравим
свідченням творчого використання нових естетико-філософських і стильових віянь
того часу. Майстер слова, І.Франко чутливо сприймав нові шукання і старшої, і
молодої генерації письменників доби Модерну. Зрештою, ускладнення мистецької
палітри живописання словом вмотивоване позачасовою потребою зросту й осягнення
нових вершин мистецтва. Науковець уважає, що в численних Франкових новелах
того часу можна віднайти сліди екзистенціального аналізу поведінки протагоністів
та експресіоністської манери оповіді.
Ключові слова: словесний живопис, новела, генерація, стильові віяння,
екзистенціалізм, експресіонізм, підсвідомість, психологізм, конфліктність, сон.