У СФЕРІ ФРАНКОВИХ КОНЦЕПЦІЙ

Анотація

Сучасне франкознавство перебуває на піднесенні. За останні півтора десятка років з’явилася поважна кількість монографій, у яких висвітлено питання майстерності Франка-письменника та оприявнено важливі проблеми, що їх порушував Франко-на- уковець. Монографічні студії А. Білої, Л. Бондар, М. Гнатюка, Р. Голода, Р. Горака, Я. Гнатіва, Я. Грицака, З. Гузара, Т. Гундорової, К. Дронь, П. Іванишина, Ю. Клим’юка, В. Корнійчука, Я. Мельник, І. Папуші, Р. Піхманця, В. Працьовитого, Г. Сабат, Т. Сали- ги, Л. Сеника, А. Скоця, Н. Тихолоз, Б. Тихолоза, М. Ткачука, Н. Тодчук, М. Челецької (Барабаш), Р. Чопика, М. Шалати, А. Швець, Б. Якимовича та інших дослідників ви- вели франкознавчу науку на якісно новий рівень, забезпечили їй перспективи для розвитку й росту. На цьому тлі легко впадає у вічі обмаль ґрунтовних досліджень із царини франкознавчої фольклористики. Монографії О. Дея «Іван Франко – дослідник народнопоетичної творчості» (1953), «Іван Франко і народна творчість» (1955), Т. Рудої «Іван Франко – дослідник слов’янського фольклору» (1974) та О. Вертія «Народні дже- рела творчості Івана Франка» (1998), попри безперечну наукову цінність, не охопили значної кількості проблем, пов’язаних із пильною увагою Франка до народної творчості. Тим-то особливо вагомими для поступу франкознавчої фольклористики є праці Свя- тослава Пилипчука «“Галицько-руські приповідки”: пареміологічно-пареміографічна концепція Івана Франка» (2008) і особливо «Фольклористична концептосфера Івана Франка», яка нещодавно вийшла друком.