Наукові зошити історичного факультету Львівського університету

У період між 1919 та 1939 роками Польща, відновивши свою державність після Першої світової війни, приділяла значну увагу західноукраїнським землям, спрямовуючи чималі зусилля на інтеграцію цих територій до складу Другої Польської Республіки. Одним з ключових елементів цієї стратегії були урочистості, присвячені річницям відновлення польської державності. Для польських владних структур ці святкування не лише символізували важливість боротьби за свободу, але й ставали інструментом політичного впливу. Історичні річниці використовувалися, щоб підкреслити та підтвердити польський суверенітет на західноукраїнських територіях. Через низку святкових заходів польська влада прагнула акцентувати своє право на контроль та управління цими землями.

Святкування відновлення державності також відігравало важливу роль у політиці ідентичності. Це дозволяло польській владі формувати та закріплювати польську національну самоідентифікацію серед місцевого населення західноукраїнських земель. Заходи, присвячені цим річницям, використовувалися, щоб зміцнити патріотизм серед населення та спробувати зменшити вплив місцевих ідентичностей.

Пропаганда польської державності виявилася ключовим елементом у процесі інтеграції західноукраїнських земель. Влада витрачала значні зусилля, щоб створити позитивне уявлення про державу серед місцевого населення. Через масові заходи, які включали святкування воєнних перемог, пропагандистські кампанії та освітні ініціативи, уряд намагався закріпити ідею єдності та спільності інтересів з місцевим населенням.

Урочисті святкування річниць відновлення польської державності на західноукраїнських землях відігравали багатогранну роль. Вони слугували засобом політичного впливу, елементом політики національної ідентичності і важливим інструментом для подальшої інтеграції західноукраїнських земель у структури польської держави, водночас створюючи враження політичної єдності, що полегшувало контроль та управління регіоном. Святкування також сприяли створенню позитивного іміджу польської держави серед місцевого населення, водночас викликаючи опір та напруженість з боку української громади, яка продовжувала боротися за свої національні права та ідентичність.

У той час як єврейська, вірменська, німецька та інші національні меншини були проігноровані в риториці організаторів святкувань, українська національна меншина була зображена як сила, що намагалася перешкодити будівництву тогочасної польської держави. Така ситуація, відповідно, сприяла формуванню антагоністичної національної політики урядів щодо значної кількості громадян Другої Речі Посполитої, що, у свою чергу, сприяло поширенню наративів, які активно підсилювали боротьбу проти влади.

Особливо негативно українська меншина сприймала залучення до святкувань організацій, пов’язаних з “обороною Львова” 1918 року та самого Союзу “Оборонців Львова”. Українці вважали ці організації ворогами власної державності, що значно ускладнювало їхнє сприйняття Другої Речі Посполитої як своєї країни. Відповідно, загальне уявлення про ці організації в місті Львові та на західноукраїнських землях поглиблювало труднощі в інтеграції українців до польської спільноти. Це спричиняло значні проблеми у поширенні єдиного національного наративу та ускладнювало процес формування спільної національної ідентичності.

Антагоністична політика та риторика організаторів святкувань не лише загострювала міжнаціональні непорозуміння, але й посилювала протестні настрої серед української меншини. Ці настрої були підкріплені сприйняттям польських святкувань як таких, що дискримінували та маргіналізували українців. Той факт, що організації, асоційовані з польською військовою перемогою над українцями були залучені до урочистостей, ще більше погіршував відносини між національними групами.

Ключові слова: Польща, Західна Україна, державність, ювілеї, національна політика, інтеграція, політичний вплив, суверенітет, національна ідентичність, патріотизм, єдність, пропаганда, українське населення, міжетнічні непорозуміння.