РЕПАТРІАЦІЯ НІМЦІВ З УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ (1991–2015)

Анотація

У статті простежено процеси репатріації етнічних німців та членів їхніх родин із України до Німеччини у 1991–2015 рр. Німці на території України проживали протягом століть, але у середині XX ст. їхня чисельність значно скоротилась внаслідок радянських депортацій. Німецька влада у 1953 р. прийняла Закон про біженців та вигнанців німецької національності (нім. Bundesvertriebenengesetz), за яким особи німецької національності з тодішніх соціалістичних країн Центрально-Східної Європи та СРСР могли безперешкодно повернутись до Німеччини разом із своїми сім’ями та отримати громадянство ФРН. У 1993 р. набрав чинності новий Закон про німецьких пізніх переселенців (нім. Spätaussiedler), за яким пізнім переселенцем вважається особа німецької національності, або ж колишній громадянин Німеччини, яка покинула територію колишніх республік СРСР після 31 грудня 1992 р. і переїхала на постійне проживання до ФРН (цей статус поширюється також і на його родину).

Встановлено, що від часу проголошення незалежності України понад 46 тис. німецьких пізніх переселенців та членів їхніх сімей емігрували до ФРН з України. У Німеччині на переселенців очікували спеціальні процедури, які проводились для пришвидшення їхньої інтеграції у суспільство. Одну із ключових ролей у цьому процесі відігравав табір первинного прийому у Фрідланді (Нижня Саксонія), де відбувався розподіл репатріантів по федеральних землях.

Ключові слова: репатріація, еміграція, німецька меншина, українські німці, табір Фрідланд.