СТРАТИГРАФІЯ ТА УМОВИ НАКОПИЧЕННЯ КРЕЙДОВО-ПАЛЕОГЕНОВИХ ФЛІШОВИХ ВІДКЛАДІВ ДУКЛЯНСЬКОГО ПОКРИВУ (УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ) ЗА ВИВЧЕННЯМ ДРІБНИХ ФОРАМІНІФЕР І СЕДИМЕНТОЛОГІЧНИМИ ДАНИМИ

Анотація

Мета статті – узагальнення стратиграфії та реконструкція глибин і деяких процесів седи-ментації відкладів, що розвинені у південно-західній частині Українських Карпат і належать до Дуклянської тектонічної одиниці (покриву), за аналізом дрібних форамініфер та седиментологіч-ними даними. Це є актуальною як тkkkuеоретичною, так і практичною проблемою, оскільки дає можливість покращити прогнозування поширення флішових літофацій – потенційних вуглеводне-вих резервуарів. У цій статті описано стратиграфію відкладів Дуклянської одиниці, які становлять неперервний стратиграфічний розріз від альбу до олігоцену включно. У цих відкладах мікропале-онтологічно обґрунтовано важливі межі підрозділів: сеноману–турону; крейди–палеогену (мааст-рихту–данію), еоцену–олігоцену. Межа сеноману і турону літологічно є виражена нижнім контак-том вишнево-червоних аргілітів з породами зеленого забарвлення. Межу маастрихту і данію відмічено в одноманітному фліші за зникненням крейдових Globotruncanita, Abathomphalus і поя-вою палеогенових Globoconusa, Parasubbotina Globanomalina, Praemurica, що відповідає глобаль-ним змінам на рубежі крейди і палеогену. Межу еоцену і олігоцену зафіксовано всередині гори-зонту “глобігерінових мергелів”.
Відклади Дуклянської одиниці є типовим флішем і, як показали проведені дослідження, накопичились катастрофічними турбідитними та іншими гравітаційними потоками на фоні (гемі)пелагічної глинистої седиментації типу “частинка за частинкою”. Глинисті осади збагачува-лись рештками захоронених на місці існування (in situ) бентосних і осаджених планктонних форамініфер, аналіз яких дав змогу простежити зміни палеоглибин флішового басейну. Значна частина крейдового і палеоцен-еоценового (до початку пізнього еоцену) флішу Дуклянського по-криву збагачена аглютинованими форамініферами родів Silicobathysiphon, Nothia, Rhabdammina, Hyperammina, Ammodiscus, Reophax, Subreophax, Hormosina, Caudammina, Haplophragmoides, Recurvoides, Trochamminoides, Paratrochamminoides, Reticulophragmium, Karrerulina, які, за таксономічним складом і морфологічними особливостями, трактують як глибоководні аглютиновані форамініфери (англ. Deep-Water Agglutinated Foraminifera – DWAF) що свідчать про глибини батиалі–абісалі нижче CCD. Наявність домішок планктонних і/чи вапнистих бентосних форамініфер у деяких відкладах цього віку може свідчити про коливання рівня CCD (межа альбу–сеноману) або розчленованість рельєфу морського дна (палеоцен–еоцен). Геміпелагічні глинисто-карбонатні відклади горизонту “глобігеринових мергелів” (кінець пізнього еоцену–початок олігоцену) збагачені планктонними форамініферами і містять вапнистий бентос з родів Nodosaria, Cibicidoides, Oridorsalis, Gyroidina, Heterolepa, Bolivina, що свідчить про загальне обміління па-леобасейну. Відклади олігоцену охарактеризовані планктонними і вапнистими бентосними форамініферами, які ідентифікують глибини нижнього шельфу–верхньої батиалі. Зміна глибини басейну від батиально–абісальної до верхньобатиально–субліторальної, яка розпочалась на рубежі еоцену й олігоцену, могла бути зумовлена конседиментаційними тектонічними рухами – зривом флішових мас з седиментаційної основи і початком їх насування в бік платформи. Гори-зонтальна складова насувних рухів призвела до обміління, а згодом – до припинення в олігоцені седиментації в Дуклянському суббасейні.