ТЕКСТИ І ЛЮДИ: РЕАЛЬНІ ТА УЯВНІ ЧИТАЦЬКІ АУДИТОРІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Проаналізовано колективну рецепцію художніх текстів української літератури в ХІХ столітті та на початку ХХ століття у контексті складних умов колоніальної залежності, які впливали на суспільне, культурне та духовне життя українців. Реконструкція рецепційної картини «українська література – читацькі спільноти» ґрунтується на комунікативній природі художнього тексту та виявленні параметрів його контекстуальної рецепції. Рецепційний аналіз текстуально-контекстуального прочитання української літератури ХІХ – початку ХХ століття дав змогу виокремити реальні, уявні та універсальні читацькі аудиторії, а також зробити висновок про «читача з народу» як магістральну цільову читацьку аудиторію тогочасного українського письменства. Це особлива група реципієнтів, котрі сприймають текст і зазнають його трансформаційного впливу, однак у них відсутні риси респондента, вони не спроможні на читацький відгук. У статті описано процес народження інтерпретаційної спільноти, особливу групу реципієнтів чи суб’єкт-адресатів, яким уже притаманні риси реципієнта і респондента. Це не чисельна спільнота поінформованих читачів зосередила свою діяльність навколо перших україномовних видань і виконала роль посередника між українськими авторами та їхніми читачами. Особливу увагу у статті відведено дослідженню уявних читацьких спільнот як «спільнот мрії». Ключові слова: «невизнана спільнота», нереалізований читач, колективна рецепція, топос колективної згоди, реальні читацькі спільноти, уявні читацькі спільноти, «спільноти мрії».