СЛОВОЗМІНА ЗАПОЗИЧЕНИХ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XVI – XVII ст.

Анотація

У статті досліджено формування морфологічної структури іменника, зокрема аналізові варіювання відмінкових закінчень іменників, виявлених у різножанрових пам’ятках української мови XVI–XVII ст. Зафіксовані одиниці – це лексеми на позначення осіб за родом їхньої діяльності. Виявлено й описано подвійні форми іменників чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчувалися на слабкий редукований або на -а(я). Відмінне граматичне оформлення іменників вплинуло і на різний тип їхньої словозміни: іменники з кінцевим слабким редукованим відмінювалися за типом * -ŏ/-jŏ основ, а іменники з фіналлю -а/я – *ā/jā основ. Час входження у мову-реципієнт тієї чи іншої форми неоднаковий. Саме іменники з кінцевим слабким редукованим (окрім слів вікарій, казнодій та монарх) є прикладами церковнослов’янської спадщини і з’явилися в українській мові раніше (їх датують давньоукраїнським періодом), натомість форми на -а є пізнішого поширення – адаптовані у староукраїнській мові під впливом польської, у яку, відповідно, потрапили з латинської.