ЯК ВИВЧАТИ МІКРОТОПОНІМ?

Анотація

Мікротопонімікон – унікальна мовна субсистема знаків, що потребує докладного опрацювання в багатьох ракурсах. Системно-структурна парадигма дає фундаментальні знання про мікротопоніми. Однак це лише планіметричне прочитання власних назв, сфокусоване на слові. Воно не відображає динамічних і діалектичних зв’язків мікротопоніма з мовцем та довкіллям. Динамічність мікротопонімів, причинно-наслідкові зв’язки їхнього виникнення й функціонування, комунікативну значущість цих назв можна зрозуміти, поставивши в центр пізнання людину й застосувавши функційно-дискурсний аналіз. У такому ракурсі мікротопоніми є не лише назвами геолокацій, а інтегровані в метапростір дискурсу елементи мовленнєво-мисленнєвих дій комунікантів, пов’язані з пізнанням, осмисленням, презентацією світу мовцем та осмисленням мовної картини світу адресанта слухачем (адресатом). Вони виникають із «живого» лінгвопростору, функціонують у дискурсі та є його інструментами. Дискурс може архаїзувати чи модифікувати їх. Дискурс може нанизати на них безліч конотацій і рефлексій світовідчування. Як елементи дискурсу мікротопонімні одиниці входять в різні типи лінгвістичних та інтегративних кроснаукових розмов:
1) мікротопоніми – елементи узусу, що є фундаментальним для становлення норми, тому нормативно-регулятивна роль мікротопонімів актуальна для українського мовознавства;
2) мікротопоніми – продукт творчості етносу; це вводить їх в етнологічні й етнолінгвістичні студії;
3) мікротопоніми – відображення рис психічної сфери народу (номінація на апелятивному рівні є розгорнутим психічним процесом, що відображає пізнавальні можливості людини, її свідомість та самосвідомість; коли ж мовець надає об’єктові назву ще й на пропріальному рівні, тобто двічі вводить його абстрактний світ мовних знаків, то це поглиблює інтерес до психічного боку номінації);
4) функціонування мікротопоніма залежить від соціальної диференціації мовців, тому його суспільна сутність – важливий об’єкт соціолінгвістики;
5) мікротопоніми – лінгвокультурні знаки історії, відображають державний історичний процес (екстралінгвальний) та діахронні зміни в мові (інтралінгвальні); у такий спосіб мікротопоніми стають об’єктами вивчення історії й історичного мовознавства;
6) ареальне дослідження мікротопонімів, віртуальний доступ до них у сучасному медійному просторі вводить ці власні найменування в туристичний дискурс.
Запропоновані в цій статті ракурси дослідження мікротопонімів не є вичерпними. Вони лише можуть допомогти заповнити окремі дослідницькі лакуни та сприяти пошукам модерного багатофокусного простору в мікротопонімній системі національного ономастикону.
Ключові слова: мікротопонім, ракурс, системно-структурна парадигма, дискурс, етнопсихологічний аспект, туристичний дискурс.