ПРАВО ДОПИТУВАТИ СВІДКІВ ВІДПОВІДНО ДО П. 1 ТА П. 3 (D) СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Анотація

У поданій в авторській редакції статті проаналізовано сучасну прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо права на допит свідка як гарантії права на справедливий суд. Звернуто увагу на автономне значення поняття «свідок». Проде­монстровано на прикладі справи Перна проти Італії принципи та позицію Європейського суду з прав людини щодо права на допит свідка сторони захисту, а також звернуто увагу на можливість підтвердження або зміни підходу ЄСПЛ щодо допиту свідка сторони захисту у справі Муртазалієва проти Росії, яка передана на розгляд Великої Палати.
Право на допит свідків обвинувачення висвітлено у зв’язку з принципами та позицією Європейського суду з прав людини у справах Щаташвілі проти Німеччини та Аль-Хавая проти Сполученого Королівства. У зв’язку з цим констатовано, що використання показів свідків обвинувачення на досудовому розслідуванні як таке не суперечить статті 6, якщо особа має право на захист та можливість оскаржити та поставити безпосередні питання свідкові обвинувачення на більш пізніх стадіях судового розгляду.
Охарактеризовано значення та зміст використання покрокового тесту на відповід­ність статті 6 Конвенції допиту свідка на досудовому розслідуванні та його подальшої неможливості присутності та допиту на судовому процесі. Такий покроковий тест складається із трьох елементів та передбачає послідовну відповідь на такі запитання: 1) чи існувала вагома причина для неявки свідків до суду? 2) чи були показання відсутніх свідків єдиною або вирішальною підставою для визнання заявника винним? 3) чи існували достатні врівноважувальні чинники для компенсації невигідного становища захисту під час судового розгляду?
Розглянуто сформовані Європейським судом з прав людини позиції щодо позитив­них зобов’язань держави вживати розумних зусиль, що спрямовані на забезпечення присутності свідків. Звернуто увагу на те, що якщо органи влади продемонстрували належну обачність у своїх зусиллях щодо пошуку та виклику свідка, його відсутність як така не призводить до необхідності припинення розгляду справи.
Висвітлено підходи та позиції Європейського суду з прав людини, сформовані у справі Доорсон проти Нідерландів, щодо показів анонімних свідків. У зв’язку з цим важливим є балансування між справедливим судовим розглядом в інтересах сторони захисту та інтересами анонімних свідків щодо їх життя, свободи та безпеки. Проте органи держави повинні навести відповідні та достатні аргументи щодо збереження анонімності певного свідка. Однак засудження не може ґрунтуватися виключно та вирішальною мірою на анонімних показах.
Розглянуто проблемні аспекти права на допит свідка у справах про сексуальні зло­чини, зокрема на прикладі справи Вронченко проти Естонії, та звернуто увагу на необхід­ність враховувати, з однієї сторони, право неповнолітнього потерпілого на приватність, а з іншої – на адекватність та ефективність використання можливостей захисту.