ВЗАЄМОДІЯ ОРДИНАРНИХ СУДІВ ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ У ЗАСТОСУВАННІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЯК АКТА ПРЯМОЇ ДІЇ

Анотація

Розглянуто особливості взаємодії між ординарними судами, під якими розуміються і суди загальної юрисдикції (1996–2016), і суди системи судоустрою України (з 2016 року і до сьогодні), та Конституційним Судом України з часу прийняття Конституції України. Автор робить спробу встановити притаманні цій взаємодії риси протягом різних періодів. Специфіка конституційних трансформацій за останні майже 30 років допомогла поділити розвиток взаємовідносин цих суб’єктів на два періоди. Перший – з часу прийняття Конституції України в 1996 році, в якій уперше в Україні закріплено принцип прямої дії Конституції та встановлено нову систему організації державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову відповідно до принципів верховенства права, поваги до прав людини та конституційної демократії. Характерною рисою першого періоду була належність ординарних судів та Конституційного Суду України до судової системи, всередині якої відбувалася взаємодія. Інцидентний конституційний контроль, який здійснювали ординарні суди, був обмеженим повноваженням Верховного Суду України звертатися до органу конституційної юрисдикції. Цей період тривав до 30 вересня 2016 року, коли в Україні розпочалася реформа правосуддя, яка триває донині. Незважаючи на проведену конституційну реформу, Верховний Суд залишився єдиним органом у судовій системі, який може безпосередньо взаємодіяти із Конституційним Судом шляхом направлення конституційного подання. Тому після встановлення суперечності правових актів Конституції ординарні суди повинні звертатися до Верховного Суду для вирішення питання про направлення подання до органу конституційної юрисдикції. На практиці таких звернень до Верховного Суду виявилося небагато, а кількість конституційних подань на їх підставі взагалі мізерна. Як наслідок, брак конструктивної взаємодії між судовою владою та конституційною юрисдикцією негативно впливає на утвердження Конституції як акта прямої дії. Адже саме суди найчастіше формулюють конституційне питання, яке має вирішити Конституційний Суд. Обґрунтовано, що без розширення механізмів взаємодії між Конституційним Судом України та судами системи судоустрою досягнення цієї мети залишається утрудненим завданням. Тому за результатами проведеного дослідження подано способи удосконалення механізму взаємодії між ординарними судами та Конституційним Судом України, кінцевою метою яких є забезпечення ефективного застосування Конституції України як акта прямої дії. Для досягнення цієї мети запропоновано запровадити інститут консультативних висновків, який передбачатиме надання судам системи судоустрою права звертатися до Конституційного Суду України з метою отримання консультативних висновків із принципових питань, які стосуються застосування чи тлумачення Конституції.