ЗАБОРОНА ДИСКРИМІНАЦІЇ В УКРАЇНІ: ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ

Анотація

Висвітлено теоретичні та практичні аспекти заборони дискримінації за національним законодавством України. Попри те, що Закон України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» відповідає сучасним вимогам до подібних законів, законодавча конструкції дискримінації та її форм в ньому не позбавлена низки вад. Першою з них є використання у визначенні допоміжних ознак, які не визначають, а лише допомагають встановленню дискримінації. До таких ознак належить, зокрема, компаратор, необхід­ність у встановленні якого трапляється не завжди. Закон також не передбачає розподілу обов’язків з доказування дискримінації, у зв’язку з чим доведення і позитивних, і нега­тивних ознак покладено на особу, яка заявляє про порушення її прав.
Проаналізовано вади застосування заборони дискримінації, до яких віднесено такі явища, як інфляція поняття дискримінації (розмивання його меж), нагромадження на порушення основного права дискримінації у здійсненні такого права, а також недостатнє доведення негативних ознак дискримінації.
Доведено, що не будь-яке порушення рівності в користуванні правами є дискри­мі­наційним. Національні суди здебільшого схильні розуміти дискримінацію надто широко – як невиправдане порушення рівності в користуванні правами. При чому питанню, яка саме ознака послугувала підставою неоднакового ставлення, майже ніколи не при­діляють уваги. Індикатором дискримінації стає лише наявність особи або групи осіб, які за аналогічних умов не зазнають таких самих утисків чи обмежень. Дискри­мінаційною визнано будь-яка нерівність у користуванні правами. Це така собі «усічена» формула дискримінації, застосування якої спричиняє «розбухання» чи «інфляцію» її поняття, адже фактично будь-яке порушення права, будь-яку свавільну поведінку органів держави стосовно людини можна розглядати як порушення рівності в користуванні правами, тобто як дискримінацію.
Звернуто увагу на те, що підхід, відповідно до якого дискримінація охоплює будь-яке порушення юридичної рівності, не відповідає практиці Європейського суду з прав лю­дини. А тому важливо протидіяти укоріненню широкого тлумачення дискримінації, що спотворює оригінальну ідею, яка є стержнем заборони дискримінації – протидіяти со­ціальному тавруванню та обструкції людей через свавілля та нетерпимість до їхніх особливостей.
Автор переконаний у тому, що наявні вади судової практики є закономірними для системи, що відносно недавно розпочала процес імплементації європейських та все­світ­ніх стандартів боротьби з дискримінацією. Водночас без надмірного оптимізму сподівається на майбутнє їх виправлення.