ПРО СЕНС ПРАВОСУДДЯ: SPOUDAIOS ПРОТИ ЮРИДИЧНИХ ФОРМАЛІСТІВ

Анотація

Розглянуто філософсько-правові питання значення справедливості у здійсненні пра­восуддя. Застерігаючи про ризики «суб’єктивістського» підходу у сфері справедливості, яка так прагне до формалістичної «об’єктивності», автор зверувся до поняття метафізичної «розумної людини». Це поняття має зв’язок із spoudaios (σπουδαῖος), яке свого часу запропонував ще Аристотель. Тобто йдеться про діалектичну метаморфозу найвищої суб’єктивності, що стала об’єктивною. Але виникає питання: як же може ця суб’єктивність не бути свавіллям, що немає нічого спільного із поняттям справедливості? Відповідь пот­рібно шукати у правовій аргументації.
На перший погляд очевидно, що те, що роблять юристи, є «аргументацією». У зма­гальному процесі адвокати позивача «аргументують», адвокати захисту також «аргументують» і, врешті-решт, судді теж «аргументують». Або, іншими словами, «час та поради юриста – це складові його професії» (Авраам Лінкольн) – і «порада» тут теж пов’язана з «аргументацією»: потрібно давати «аргументи» клієнтам і т. д. Адже «життя права – це не логіка, це – досвід (О. Холмс). Але коли О. Холмс говорить про досвід, це не «суб’єктив­ний» досвід аргументів індивідуального юриста. Що він має на увазі, то це «історія нації». Його думка не є запереченням використання логіки в контексті правової аргументації, як це іноді неправильно розуміється. З іншого боку, ми вже знаємо, що не існує комп’ютерного алгоритму, який міг би повністю імітувати закручену і рельєфну правову аргументацію. І це не пов’язано зі складністю правової аргументації.
Проблему відчуття справедливості в контексті правової аргументації доцільно розгля­нути з позиції теорії Л. Кольберга, який розробив шкалу морального розвитку, засновану на автономії особистості. За його словами, існують три умовні етапи морального розвитку. На найнижчому традиційному рівні (міжособистісна погодженість), відмінність між тим, що правильно, і тим, що неправильно, заснована на тому, що інші люди думають і говорять, правильно чи неправильно. Рівень моральної автономії перебуває тут на найнижчому рівні. У людини навіть немає власної думки, вона просто слідує за тим, що думають чи роблять інші люди. Отже, якщо більшість жителів села думають в одному напрямку, то цілком імовірно, що людина з некритичним ставленням обере таку ж позицію. На другому етапі моральної автономії у нас є те, що викладають юристам у їх відповідних юридичних навчальних закладах. Тут відмінність між добром і злом заснована на логіці, тобто на науковій аргументації. Всім студентам юридичних факультетів викла­дають докт­рини такого плану. Вони поглинають логічні наслідки такого роду балансування цінностей. Очевидно, що цей вид аргументації повинен бути роз’яснений для студентів, вони мають його вивчити. Тоді вони зможуть зайнятися цим досить механічним способом правового обґрунтування. Проте 90 % системи працює саме на такій логіці. Це те, що ми називаємо «формалізмом». Третій етап – це найвищий ступінь моральної автономії – Л. Кольберг називав втіленням «універсальних цінностей». Це реальна моральна автономія, але, за словами Л. Кольберга, вона вкрай рідкісна.