Паспортизація польових етнографічних матеріалів з “Гуцульщини”як основа визначення територіального засягу праці ВолодимираШухевича

Анотація

У статті йдеться про джерельну базу праці “Гуцульщина”, автором якої є відомий український етнограф другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Володимир Шухевич. Завдяки скрупульозному аналізу тексту праці, з нього виокремлено паспортизовані матеріали, що дало змогу окреслити територію галицької Гуцульщини, інформація з якої стала основою праці В. Шухевича. Особливий наголос зроблено на польових етнографічних матеріалах, зібраних кореспондентами дослідника – Лукою Гарматієм, Климентиною Лисинецькою, Дмитром Єндиком та іншими, а також на світлинах, якими проілюстровано текст “Гуцульщини”.

Автор дійшов висновку, що “Гуцульщина” В. Шухевича написана переважно на матеріалах з таких сіл, як Жаб’є, Космач, Голови, Яворів, Бервінкова, Ясенів Горішній, Ростоки, Брустури та Криворівня, із залученням лише окремих записів з Тюдова, Красноїля, Річки, Соколівки, Ворохти, Гриняви, Устєріків, Шешор, Дори, Микуличина, Стебного, Ферескуля та Яблониці. Натомість фотографій найбільше зроблено в Яворові та Брустурах, і декілька – у Жабйому та Шешорах. Тобто, достовірно можна твердити, що В. Шухевич, під час написання “Гуцульщини”, використав польові матеріали з 22 із 40 населених пунктів, якими окреслив терени галицької Гуцульщини. Вочевидь, дослідник бував у більшості з 40 зазначених сіл. Проте, найвірогідніше, що в основу його праці лягли матеріали, записані від респондентів з дев’яти сіл (Жабйого, Космача, Голів, Яворова, Бервінкової, Ясенова Горішнього, Росток, Брустур та Криворівні). Найбільше матеріалів В. Шухевич почерпнув із записів від таких респондентів, як Юра Бендейчук та Юра Соломійчук із Жабйого, Михайло Палійчук та Анна Жеґалюк з Космача, Петро Шекерик з Голів, Микола Ковбчук з Яворова, Юра Шеребурик з Бервінкової, Юра Кутащук з Ясенова Горішнього, Лукен Полик з Росток.

Матеріали з Космача, Голів, Росток та Гриняви В. Шухевич отримав здебільшого від своїх кореспондентів – К. Лисинецької (Космач), Л. Гарматія (Голови та Ростоки), Д. Єндика (Гринява). Мережа кореспондентів В. Шухевича була доволі широкою. Проте, використовуючи їхні записи, у перших трьох частинах “Гуцульщини” дослідник здебільшого не вказував, ким вони зафіксовані (тому нині дуже важко встановити, чи ми маємо справу з відомостями, записаними самим В. Шухевичем, чи його кореспондентами).

На жаль, під час паспортизації польових етнографічних матеріалів, ані В. Шухевич, ані його кореспонденти не вказують вік інформаторів. Вочевидь, дослідники спілкувалися з людьми старшого і середнього віку, тож нижню хронологічну межу зафіксованих реалій можна датувати першою третиною – серединою ХІХ ст., а то і його початком.