ВІД ДАВНЬОРУСЬКИХ ДЕСЯТИН ДО НАМІСНИЦТВ-ПРОТОПОПІЙ: ОСОБЛИВОСТІ “ВПОРЯДКУВАННЯ” САКРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ГАЛИЧИНИВ КНЯЖИЙ ПЕРІОД (ДО КІНЦЯ XIV СТОЛІТТЯ)

Анотація

В організаційній структурі єпархій Київської митрополії домодерного періоду існували церковні округи різних типів, у тому числі й територіально невеликі намісництва-протопопії, що охоплювали зазвичай кількадесят парафій. У Галицькій (Львівській) єпархії вони згодом трансформувалися в “класичну” середню ланку адміністративного апарату Східної церкви. На розвиток намісницької структури єпархії впливав цілий комплекс релігійних, культурних, соціальних та політичних факторів.
Визначальним був розвиток парафіяльної мережі, котра формувалася з сітки храмів, монастирів та інших організованих осередків публічного релігійного культу на території Галичини, а також залежала від етноконфесійної ситуації в регіоні. У підсумку, окрім перших чотирьох удільних намісництв (Галицьке, Звенигородське, Перемишльське і
Теребовельське), у межах Галицької єпархії впродовж другої половини XIII – XIV ст. з’явилася низка інших намісницьких округів. Вони були меншими за територією від своїх попередників, мали меншу кількість парафій, однак їхній канонічно-юрисдикційний статус нічим не різнився від удільних намісництв. Поява на теренах Галичини розгалуженої мережі намісництв відображала тенденцію до уніфікації організаційної структури Православної церкви в цьому регіоні та засвідчувала успішну реалізацію
тут церковних реформ.

Ключові слова: церковний округ, парафія, десятина, намісництво, протопопія, крилос, деканат, Галицька (Львівська) єпархія, Православна церква.