СВОБОДА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА САМОЗДІЙСНЕННЯ ОСОБИ

Анотація

“Чини так, щоб наслідки твоєї дії узгоджувались з продовженням автентичного людського життя”. (Ганс Йонас. Принцип відповідальності.1979)

Досліджено співвідношення свободи і відповідальності у контексті проблеми самоздійснення особи. Методологічним підґрунтям для запропонованих міркувань обрано дискурс “трансцендентальної семіотики” в поєднанні з ключовими концептами комунікативної філософії. Хоча людина стоїть на шляху розвитку всю свою історію, акцентуація “самоздійснення” розпочинається з доби Відродження й стосується одночасного формування секулярного суспільного простору та світоглядних ідей неповторності особи, здійснення її покликання та визнання гідності. Орієнтація на самоздійснення є аксіологічно неоднозначною і залежить від багатьох соціальних, культурних та дискурсивно-етичних чинників, дію яких проаналізовано в тексті. Ми концептуалізуємо свободу в аспекті прагматичного розуму й дотримуємося погляду про її трансцендентально-комунікативну топіку. Це означає, що свобода може здійснюватися як відповідальність у сенсі внутрішньої потреби людини лише міжсуб’єктивно, в царині комунікативних етичних стосунків. Свобода стосується практичного розуму, інтелектуальна функція якого не редукується до суто формальних наукових знань, це розум, що виникає з “пов’язаності дискурсу і відповідальності за світ”. Процес самоздійснення людини містить у собі суб’єктивне преображення й відбувається в єдиному процесі суспільного перетворення. Його ключовим конструктивним чинником є конгруентне збільшення міри свободи і відповідальності, а головним дієвим персонажем – становлення громадянина.