КОНЦЕПТ «СУБ’ЄКТИВАЦІЯ» У ПРАЦІ М. ФУКО «ПЛЕКАННЯ СЕБЕ»

Анотація

У своїй праці «Плекання себе» М. Фуко присвячує увагу стародавнім грекам, їхньому способові суб’єктивації. М. Фуко показує, що стародавні греки за допомогою центрації сили влади на собі, скерування цієї сили на себе винаходять суб’єктивацію. Така центрація не є ані цариною кодифікованих правил знання, ані цариною примусових формальних правил влади. Це певною мірою неформальні правила, що зумовлюють ставлення до себе. Досконалим визнається той, хто вміє здійснювати владу над самим собою – у цьому полягає сутність суб’єктивації античного індивіда. Як показав Фуко у своїй праці, зміни у матримоніальній практиці та політичній ситуації призводять до трансформацій тих умов, у яких стверджувалася традиційна етика чоловічого самовладання. Саме практика влади над собою була гарантом поміркованого застосування двох інших типів влади: пануванням у родині й соціальним (політичним) пануванням в умовах тодішнього суспільства. Панування у системі, об’єктами якого є дружина і домочадці, потребувало закріплення, а тому врівноваженості за допомогою принципу чоловічого панування над собою. Саме через етичний принцип чоловічої моралі можна було затвердити свою перевагу над іншими. Концепт «суб’єктивації» дозволяє Фуко уявити процес становлення суб’єкта як вільного та відповідального індивіда, деякого складного механізму, який реалізується в просторі взаємодії з Іншим. Фуко показує інше, відмінне від традиційного трактування формування суб’єктивності, як становлення самосвідомості, зрілої рефлексії. Автор вважає, що становлення суб’єктивності є процесом рефлексивно-пізнавальним, однак детермінованим не стільки силою власного розуму індивіда, скільки соціальною практикою індивіда. З цієї точки зору суб’єктивність можна розглядати як точку прикладання практик і технік влади. Суб’єктивністю володіє той індивід, який визнає себе (через процедури ідентифікації та самоототожнення) як суб’єкта тієї чи іншої практики.